Пришла весна... продолжите .

Пришла весна, Зиме все пофиг.
Морозом вдарила она.
Грустит тихонечко Весна.

И щепка полезла не щепку....

Пришла весна

Пришла весна, а на душе
Метут метели, вьюга кружит.
Тебя пора забыть уже,
А сердце все о чем-то тужит.
И сказку вспоминаю я
О Кае маленьком и Герде,
О снежной Королеве зла,
Любви подвластно все на свете.
Они смогли преодолеть
Преграды все, любовь сильнее.
Сердца же наши не согреть,
И от того еще больнее.
Гораздо лучше находить,
Терять же глупо и нелепо,
Мечтали вместе вечно быть
А расстаемся, иавеки.
И никогда не будем мы
Дарить друг другу жизни грезы,
И не изменится весь мир,
Ему плевать на наши слезы.

И белка выполз из сосна!)

Аллергия мучает многих весной,
Я гуляю с пустою совсем головой.
И контрольные пишутся словно во сне,
И давно ты не пишешь мне…

цвели дрова... и пели лошади.. чирикали коровы

Прошла весна, настало лето...
Спасибо Партии за это!

и сиськи стали смачны...

Пора готовиться....

прошла весна, настало лето, спасибо партии за это

Весна пришла, ручьи запели
И голову кружат, капели
Играют капли, на ветру
Я обожаю, ту красу

Что подарила, нам природа
Прекрасно - это время года
Когда вокруг, всё оживает
Весна, по всюду всех - венчает.

Тут всё и оттаяло...

Пришла весна, за ней распутница... ой, нет - распутица!

Вот это мне очень нравится ...

пришла весна летят грачи опять не даст опять ...

♥
В городке периферийном
Отдаёт весна бензином

Весна.
Та це ж весна, бо тане сніг, —
дивись: струмок з гори побіг.
Шумить вода, ламає все.
Весна іде, тепло несе.

Шумить, гуде веселий гай
і гомонить: вставай, вставай!
Розтане сніг, зима мине,
земля кругом цвісти почне.

Дітей малих веселий рій
посуне з хат на луг мерщій.
Радіє все, співає все,
весна іде, тепло несе.

П. Капельгородський.

Завірюха.
Звечоріло; ніч заходить,
місяць з хмари не виходить;
ані зіроньки не мріє,
тільки сніг кругом біліє.

Ось схопилась хуртовина,
закурилася долина,
і кипить мороз у полі,
на просторі та на волі,

Я. Щоголів.

Весна і мама.
Якось я спитала у Весни:
— Ти чому приходиш, поясни?
І Весна мені сказала прямо:
— Поспішаю я на свято Мами!

Поспішають квіти проростати,
поспішають журавлі вертати,
поспішає сонечко теплішать,
поспішають дітки розумнішать.

В Африці далекій, пам'ятаю,
говорив мені Премудрий Слон,
що якби на світі мам не стало,
то й Весни на світі не було!

Ще казав:— Ви помічали, може,
кожна мама із Весною схожа! —
І відкрив мені він таємницю,
що Весна із Мамою — сестриці.

І. Жиленко,

А я у гай ходила.
А я у гай ходила
по квітку
ось яку!
А там, дерева — люлі,
і все отак зозулі:
ку-ку!

Я зайчика зустріла,
дрімав він на горбку.
Була б його спіймала зозуля ізлякала:
ку-ку!

П. Тичина.

Вірш ГАЇ ШУМЛЯТЬ...
Гаї шумлять —
Я слухаю.
Хмарки біжать —
Милуюся.

Милуюся-дивуюся,
Чого душі моїй
так весело.
Гей, дзвін гуде —

із далеку.
Думки пряде —
Над нивами.
Над нивами-приливами,

Купаючи мене,
мов ластівку.
Я йду. Іду —
Зворушений.

Когось все жду —
Співаючи.
Співаючи-кохаючи
ПІД тихий шепіт трав

голублячий.
Щось мріє гай —
Над річкою.
Ген неба край —

Як золото.
Мов золото — поколото,
Горить-тремтить ріка,
як музика.

Вірш ЯК НЕ ЛЮБИТИ...
Як не любити зими сніжно-синьої
На Україні моїй,
Саду старого в пухнастому інеЇ,
Сивих, веселих завій?

Як не любити весни многошумної
Меду пахучих суцвіть,
Як не любити роботи розумної,
Праці, що дух веселить?

Як не любити утоми цілющої
Після гарячої гри,
Поклику птаха над темною пущею,
Рідних пісень з-за гори?

Як не любити любов'ю наснажених,
Мудрістю сповнених книг,
Троп невідомих, дерзань ще не зважених
І небосхилів нових?

Як не любити людини, що з атому
Креше добра блискавки,
Як не любить по змаганні завзятому
Дружнього стиску руки?

Як не любити пори, коли ночами
В щасті тремтить соловей,
Як не любить під бровами дівочими
Синього сяйва очей?

ОЙ НЕ КРИЙСЯ, ПРИРОДО...
Ой не крийся, природо, не крийся,
Що ти в тузі за літом, у тузі.
У туманах ти сниш... А чогось так сичі
Розридалися в лузі.

Твої коси від смутку, від суму
Вкрила прозолоть, ой ще й кривава,
Певно, й серце твоє взолотила печаль,
Що така ти ласкава.

А була ж ти — як буря із громом!
А була ж ти — як ніч на Купала...
Безгоміння і сум. Безгоміння і сон —
Тільки зірка упала...

Ой там зірка десь впала, як згадка,
Засміялося серце у тузі!
Плачуть знову сичі... О ридай же, сріблій:
Ходить осінь у лузі.

Максим Рильський

Ще вірші Максима Рильського

* * *
Поле чорніє. Проходять хмари,
Гаптують небо химерною грою.
Пролісків перших блакитні отари,
Земле! Як тепло нам Із тобою!

Глибшає далеч. Річка синіє.
Річка синіє, зітхає, сміється...
Де вас подіти, зелені надії?
Вас так багато — серце порветься!

1911 — 1918

* * *
Яблука доспіли, яблука червоні!
Ми з тобою йдемо стежкою в саду.
Ти мене, кохана, проведеш до поля,
Я піду — і, може, більше не прийду.

Вже й любов доспіла під промінням теплим,
І Її зірвали радісні уста, —
А тепер у серці щось тремтить і грає,
Як тремтить на сонці гілка золота.

Гей, поля жовтіють, і синіє небо,
Плугатар у полі ледве маячить...
Поцілуй востаннє, обніми востаннє;
Вміє розставатись той, хто вмів любить.

1911 — 1917

Вірш ЗАКУЧЕРЯВИЛИСЯ ХМАРИ...
Закучерявилися хмари. Лягла в глибінь блакить...
О милий друже, — знов недуже —
О любий бра