Помогите найти биографию Раисы Кириченко (Украинская певица)

думаю, с украинским справитесь?

65 років від дня народження Р. О. Кириченко (1943), української співачки

Коли Бог роздавав таланти, підійшла й вона - вродлива дівчина з довгою косою і вінком квітів на голові. І дав їй Господь найяскравіший талант - пісню. Дівчина обережно взяла той дарунок і понесла його між люди.. .
Це з легенди. Та коли на сцену виходить народна артистка України, лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка, кавалер ордена княгині Ольги II і III ступеня Раїса Опанасівна Кириченко, ця легенда зринає у пам'яті тих, хто її чув. Так, ніби співачка і є тією щасливою обраницею, якій судилося стати своєрідним уособленням істинної "українськості". Голос її завжди вирізниш з-поміж інших. Він обарвлений неповторним тембром, яскравим національним колоритом. Слухаючи її, спостерігаючи за нею в концертному залі, думаєш: отак, напевно, з діда-прадіда щиро співали, "виводили" пісню, вкладаючи в неї душу, наші українські жінки. "Коли я дивлюсь на неї - бачу вроду українську, слухаю - чую голос України, ще раз дивлюся - бачу гідність України", - так сказав про цю жінку відомий поет-пісняр Андрій Демиденко.
Народилася Раїса Опанасівна Кириченко у с. Корещина Глобинського району на Полтавщині''. Тут визрівала, виховувалась її пісенна душа, дорога до пісні, що почалася з дитинства від мами і батька. Часто, коли співали гуртом, Марія Євдокимівна брала доньку до себе під "крилечко", вже тоді відчувала, що в неї є голосок, от і прагнула, щоб та частіше слухала, як старші виводять.
Закінчивши школу, Рая працювала в колгоспі, вечорами співала у сільському клубі. І хтозна, як би склалася її подальша доля, якби на районному огляді художньої самодіяльності не почув дівчину Павло Федорович Оченаш. Художній керівник народного хору Палацу культури Кременчуцького автомобільного заводу, він одразу оцінив неабиякі природні здібності "корещинського соловейка" й запросив до себе в колектив. Стати солісткою такого великого хору - була честь для 18-річної дівчини.
Рая співала й, здавалося, мала омріяне - пісні та вдячних слухачів. Утім, навіть не підозрювала, що стати народною улюбленицею, справжньою "Мадонною української пісні" їй призначено самою долею.
Деякий час працювала солісткою вокального ансамблю Полтавської філармонії, пізніше - у житомирському ансамблі "Льонок".
По-справжньому самобутній талант Раїси Кириченко розквітнув у Черкаському народному хорі (1968-1983) під керівництвом народного артиста України А. Пашкевича. Як розповідає сам Анатолій Максимович, у колективі не було твердо визначених амплуа заспівувачів: кожен повинен був знати, крім своєї партії, також і сольний фрагмент, щоб у разі необхідності проспівати його в концерті. Такий принцип, хоч і вносив деякий момент стихійності, проте спонукав артистів завжди тримати себе в належній виконавській формі. Саме завдяки такій системі дебютувала як солістка Раїса Кириченко, проспівавши в програмі виїзного концерту пісню А. Пашкевича на слова Д. Луценка "Ой ти, ніченько", одразу стала в один ряд з такими визнаними зірками Черкаського хору, як Ольга Павловська та Валентина Крикун.
Успішним, проникливим було виконання нею "Двох кольорів" О. Білаша, "Ой, я маю карі очі" А. Пашкевича та ін. Деякі з них залишилися в репертуарі Р. Кириченко і понині. Передусім це "Летіла зозуля", "Дощик накрапає", "Ой, не плавай лебедонько" - пісні, що поступово загубили ім'я автора (а ним є А. Пашкевич) , перейшли в активний фонд народної музики.
Материнська любов - одна з провідних тем у творчості Раїси Кириченко. Вона співає про матерів і від імені матерів, створюючи колоритні, повнокровні образи жінок, які чекають, напоумляють своїх дітей, виряджають у життєву дорогу, просять у долі для них талану, щастя й завжди готові привітно їх зустріти, приголубити, втішити. Це вічна тема, що не може не зворушити людські серця. А в поєднанні з проникливим співом Р. К