⇢ АН
Андрей Никитенко
Ан
Анастасия
Петрусь Безрідний.
3.2.1. Цитатна характеристика.
• «…Наймит, якого люди звали Петром Безрідним; може, тому, що ніхто не пам’ятав його батька й матері. Церковний староста казав, що вони на другий же рік померли від чуми; та тітка мого діда.. . казала, що батько його й тепер на Запоріжжі, був у полоні в турків.. , переодягшися євнухом, утік»
• «...Бідний Петрусь тільки й мав, що сіру свитку, у якій було більше дірок, ніж у якого жида в кишені золотих» .
• Корж за поцілунок героя Пидорці: «Якщо ти мені коли-небудь опинишся у хаті, або хоч тільки під вікнами.. . то пропадуть чорні вуси, та й оселедець твій, от уже його два рази можна обмотати навколо вуха» .
• Пидорка — Івасю про Петруся: «...любила б його карі очі, цілувала б його біле личко, та не велить доля моя» .
• «А я думав, нещасний, іти в Крим та Туреччину, навоювати золота і з добром приїхати до тебе, моя красуня» .
• «Дияволе! — закричав Петро. — Давай його, на все готовий! »
• «...Кури так не дожидають тієї години, коли молодиця винесе їм зерна, як ждав Петрусь вечора.. . З серцем, яке мало не вискакувало з грудей, зібрався він у дорогу... »
• «Очі його запалали.. . розум помутився.. . як божевільний, ухопився він за ніж, і безневинна кров бризнула йому межи очі».
• «Прокинувшись на третій день, довго оглядав він кутки своєї хати; та даремно намагався що-небудь згадати: пам’ять його була, як кишеня старого скнари, у якого копійки не видуриш. ..Дивиться, два мішки з золотом. ..Та як здобув він його, цього ніяк не міг зрозуміти»
• Корж — про Петруся: «Сякий-такий Петрусь, немазаний! Та хіба я не любив його? Та чи не був він у мене, як син рідний? »
• «Він не міг навіть згадати обличчя Івася, так обморочило кляте чортовиння! »
• «Почали жити Пидорка з Петрусем, мов пан з панею. Всього доволі, усе сяє... Одначе ж добрі люди хитали злегка головами, дивлячись на життя їх. «Від чорта не буде добра» .
• «...Не минуло й місяця, Петруся ніхто пізнати не міг. Чому, що з ним сталося, бог знає. Сидить на одному місті, і хоч би слово з ким. Усе думає і неначе хоче щось пригадати. Коли Пидорці пощастить змусити поговорити про що-небудь, неначе й забудеться, і почне розмову, і розвеселиться навіть, та ненароком гляне на мішки — «стривай, стривай, забув! » — кричить, і знову задумається, і знову силкується щось згадати»
• «Неначе прикутий, сидить посеред хати, поставивши біля ніг мішки свої. Здичавів, заріс волоссям; став страшний, і все думає про одно, все силується згадати щось, і сердиться, і злиться, що не може згадати. Часто дико підводиться з свого місця, поводить руками, втуплює в щось очі свої, неначе хоче затримати його; губи ворушаться, мов хочуть промовити якесь давно забуте слово — і нерухомо зупиняються.. . Лють охоплює його, як навіжений, гризе й кусає собі руки і з досади рве пасмами волосся, поки, стихнувши, не впаде, неначе в забутті; а потім знову починає пригадувати і знову лють, і знову мука.. . Що за напасть божа? »
• «Уся хата повна диму, і посередині тільки, де стояв Петрусь, купа попелу, з якої де-не-де підіймалося ще пара» .
• Що дізнався читач про походження і соціальне становище Петруся?
• За яких обставин наймит вимушений залишити службу в Те-рентія Коржа?
• Як сталося так, що Петрусь зустрівся з Басаврюком?
• Що спонукало парубка погодитися на пропозицію «бісівського чоловіка» ?
• Як ви ставитеся до злочину героя? Чи варто його за це покарати?
• Чому, отримавши золото, дружину, Петрусь не вважає себе щасливим, а нудиться світом?
• Яких змін зазнав герой у внутрішньому стані і зовнішності після укладання «угоди» з Басаврюком?
• Куди, на ваш погляд, зникає Петрусь наприкінці твору?
• Чи можемо ми звинуватити героя у його злочинних діях? Наведіть переконливі аргументи.
Похожие вопросы