⇢ Ю*
Юлёк ***
ЕА
Екатерина Асатрян
Пісня про матір
Посіяла людям
літа свої літечка житом,
Прибрала планету,
послала стежкам споришу,
Навчила дітей,
як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко -
і тихо пішла за межу.
- Куди ж це ви, мамо? ! -
сполохано кинулись діти.
- Куди ви, бабусю? -
онуки біжать до воріт.
- Та я недалечко.. .
де сонце лягає спочити.
Пора мені, діти.. .
А ви вже без мене ростіть.
- Та як же без вас ми?. .
Та що ви намислили, мамо?
- А хто нас, бабусю,
у сон поведе по казках?
- А я вам лишаю
всі райдуги із журавлями,
І срібло на травах,
і золото на колосках.
- Не треба нам райдуг,
не треба нам срібла і злота,
Аби тільки ви
нас чекали завжди край воріт!
Та ми ж переробим
усю вашу вічну роботу, -
Лишайтесь, матусю.
Навіки лишайтесь. Не йдіть.
Вона посміхнулась,
красива і сива, як доля,
Змахнула рукою - злетіли увись рушники.
«Лишайтесь щасливі», -
і стала замисленим полем,
На цілу планету,
на всі покоління й віки.
Максим
Рідна мати моя,
ти ночей не доспала
І водила мене
у поля край села,
І в дорогу далеку,
ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний
на щастя дала.
І в дорогу далеку,
ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний
на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте
росяниста доріжка,
І зелені луги,
й солов'їні гаї,
І твоя незрадлива
материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі
хороші твої.
І твоя незрадлива
материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі
хороші, блакитні твої.
Я візьму той рушник,
простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав,
в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові
оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука,
і вірна любов.
І на тім рушничкові
оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука,
й твоя материнська любов.
Nariman
Дивчину пытает казак у плетня:
- Когда ж ты, Оксана, полюбишь меня?
Я саблей добуду для крали своей
И светлых цехинов, и звонких рублей!
Дивчина в ответ, заплетая косу:
- Про то мне ворожка гадала в лесу,
Пророчит она: мне полюбится тот,
Кто матери сердце мне в дар принесет.
Не надо цехинов, не надо рублей,
Дай сердце мне матери старой твоей!
Я пепел его настою на хмелю,
Настоя напьюсь - и тебя полюблю!
Казак с того дня замолчал, захмурел,
Борща не хлебал, саламаты не ел.
Клинком разрубил он у матери грудь
И с ношей заветной отправился в путь.
Он сердце ее на цветном рушнике
Коханой приносит в косматой руке.
В пути у него помутилось в глазах,
Входя на крылечко, споткнулся казак.
И, матери сердце, упав на порог,
Спросило его: "Не ушибся, сынок? "
Дивчину катує козак у тину:
- Коли ж ти, Оксана, любиш мене?
Я шаблею здобуду для крали своєї
І світлих сотень цехинів, і дзвінких рублів!
Дівчина у відповідь, заплітаючи косу:
- Про те мені ворожка ворожила в лісі,
Пророкує вона: мені вподобають той,
Хто матері серце мені в дар принесе.
Не треба сотень цехинів, не треба рублів,
Дай серце мені старої матері твоєї!
Я попіл його настою на хмелю,
Настою нап ’ юся - і тебе полюблю!
Козак з того дня замовк, захмурел,
Борщу не хлебтав, саламахи не їв.
Клинком розрубав він у матері груди
І з ношею заповітної відправився в шлях.
Він серце її на кольоровому рушнику
Коханой приносить в кошлатою руці.
У шляху у нього запаморочилось в очах,
Входячи на ганок, спіткнувся козак.
І, матері серце, впавши на поріг,
Запитав його: "Не забився, синку? "
Похожие вопросы