Ріки-ріки, гори-гори,
Сонце сходить, аж кипить.
А сирітка: горе, горе!
Тільки й знає, що тужить.
Вправо гляне:
й ну ридати -
Мати спалені лежать.
Вліво гляне: де ж ті хати?
Тільки припічки стоять.. .
Очевидец.
Ріки ллються в море, море,
Сонце ходить, аж кипить,
А сирітка, горе, горе,
Та й не знає, де ступить.
Гляне вправо – ну, ридати,
Хати спалені лежать.
Гляне вліво, де ще хати –
Тільки припічки стоять».
Автор невідомий. Це повна версія.
Вірш був написаний Павлом Тичиною в 1944 році. ( Деяких сторінок по номерації не вистачає, оскільки не фотографувала сторінки з картинками у творі... а так це повна версія вірша)
⇢