где найти стихи о Говерле? Легенда

Может, Ваверлей?

УВЕРЛЕЙ

Пошел купаться Уверлей, Уверлей,
Оставив дома Доротею,
На помощь пару пузырей,
На помощь пару пузырей
Берет он, плавать не умея.

К ногам приделав пузыри, пузыри, *
Он окунулся с головою,
Но голова тяжелее ног,
Но голова тяжелее ног –
Она осталась под водою…

Жена, узнав про ту беду, ту беду,
Удостовериться хотела,
Но ноги милого в пруду,
Но ноги милого в пруду
Она узрев, окаменела.

Прошло сто лет, и пруд заглох, пруд заглох,
Забыто имя Уверлея,
Но все торчит там пара ног,
Но все торчит там пара ног
И остов бедной Доротеи.



***

Варианты:

ВАРИАНТЫ (2)

1. Андерлей и Доротея

Пошел купаться Андерлей, Андерлей,
Оставил дома Доротею.
С собою взял он пару пузырей-рей-рей,
Так как плавать не умел он.

Но рок судьбы его силен, ох, силен,
Нырнул он в воду головою,
Но голова-а-а тяжельше но-о-ог.
Осталась плавать под водою.

Жена, узнав о той беде, ох, беде,
Туда скорее полетела
И ноги милого в пруде-э-э,
Узнав, она окаменела.

Вот год прошел, и пруд засох, весь засох,
И заросли быльем аллеи,
Но из земли торчит там пара ног-ног-ног
И виден остов Доротеи.

2. Ваверлей

Студенческая песня XIX века

Пошел купаться Ваверлей,
Оставив дома Доротею,
С собою пару-пару-пару пузырей-рей-рей,
Берет он, плавать не умея.

Терпеть он более не мог
И окунулся с головою,
Но голова-ва-ва
Тяжеле ног-ног,
Она осталась под водою.

Жена, услышав про беду,
Удостовериться хотела,
Но ноги милого
В пруду-ду-ду,
Она, узрев, окаменела.

Прошло сто лет и пруд зарос.
И поросли травой аллеи,
Но все торчат-чат-чат
там пара ног-ног-ног.
Но все торчат-чат-чат
там пара ног-ног-ног -
То остов бедной Доротеи.

А вот пионерский вариант 20 века:

Бармалей

Пошёл купаться Бармалей-лей-лей.
Оставил дома Дорофею.
Купил он пару пузырей-рей-рей,
Без них он плавать не умеет
Купил он пару пузырей-рей-рей,
Без них он плавать не умеет

Но вот случилася беда-да-да:
До дна коснулся головою.
И голова тяжелее ног, и голова тяжелее ног,
И он остался под водою.
И голова тяжелее ног, и голова тяжелее ног,
И он остался под водою.

Жена почуяла беду-ду-ду,
Удостовериться хотела.
Увидев милого в пруду, увидев милого в пруду,
Она стояла и ревела.
Увидев милого в пруду, увидев милого в пруду,
Она стояла и ревела.

Промчались годы, пролетели.
Травою заросли аллеи.
И лишь торчит-чит-чит, да пара ног-ног-ног,
Напоминая о Бармалее.
И лишь торчит-чит-чит, да пара ног-ног-ног,
Напоминая о Бармалее.

Вічне кохання

В одному селі жив хлопець, якого прозвали Прут. Якось запрацювався він у горах і вирішив не йти додому, а заночувати в лісі. Знайшов він собі високу струнку ялину й розташувався під нею. І приснився йому дивний сон - начебто прийшла до нього гарна дівчина, вся в зеленому. Дівчина гладила його по волоссях і співала пісню. Але тільки хлопець простягнув до неї руку, вона відразу зникла. Прокинувся він, а навколо нікого. Помітив тільки на гілці зелену стрічку. Запала дівчина йому в душу, і вирішив він її знайти. Наступним вечором він знову влаштувався під тією же ялиною, але не спав. Уже стемніло, і він побачив, як з-під землі з'явилася та дівчина й пішла прямо до того місця, де сховався Прут. Тільки підійшла вона до дерева, як хлопець вискочив й обійняв її. Він запитав, як її звуть. Вона спочатку злякано дивилася на нього, але потім посміхнулася й сказала: - Говерла. Після тієї ночі Прут уже майже не з'являвся будинку. Увесь час він проводив у горах. Вони покохали один одного. Однак Говерла була дочкою гірського царя, тому вона не могла спуститися з гір до людей. Як тільки батько довідався про її любов, він прокляв її. Не змогла вона далі жити без нього й стрибнула вниз із високого обриву. Відразу здійнявся страшний вітер, що руйнував усе на своєму шляху. Ранком знову засяяло сонце, і люди побачили, що на місці долини тепер з`явилася величезна гора. Довго шукав Прут Говерлу. Побіг він на гору й почув її голос. Не повернувся він більше до людей. І відтоді потекла вниз гірська річка, прокладаючи собі шлях між скелями. І прозвали люди річку Прутом, а гору Говерлою.

А от інше продовження цієї легенди …

Покохав Прут Говерлу. Ця любов була щирою, радісною для обох. Але Говерла була Дочкою гірського царя і не могла, просто не мала права звичайного хлопця. Але любов не можна сховати від людських очей. Довідався про це Цар. Заборонив Говерлі виходити на побачення до Пруту. Але сила любові була вище заборони батька й Говерла тайкома втекла в гори до Пруту. Але довідався про це Цар, розгнівався й сховав Говерлу. Ранком прокинулися люди й побачили серед гір нову вершину, вкриту снігом, начебто білою шапкою. Це була Говерла, що батько, завдяки чарам, перетворив у гірську вершину. Довго шукав Прут Говерлу, зустрів у горах старого діда. Той сказав йому: "Якщо хочеш бачитися з Говерлою, то потрібно йти на схід на вершину гори й гірська вершина знову стане твоєю коханою". І пішов Прут. Продирався крізь хащу, мочив ноги в гірських потоках. От і сонце сходить, а Прут не встигає зійти на вершину. Сіл він під ялину й гірко заплакав. З цього місця, де він плакав, потекла вниз річка, що століттями обіймає гору. Гору назвали Говерла, а ріку - Прут.