Помогите,пожалуйста,найти последний монолог Маруси Чурай.Заранее большое спасибо!

http://www.ukrlib.com.ua/books/printthebook.php?id=56&bookid=3

Спасибі, земле, за твої щедроти!
За білий цвіт, за те, що довші дні.
Прийшла весна. Сухоти є сухоти.
Все гіршає і гіршає мені.

Уже од кашлю в грудях все зболіло.
То в жар, то в холод кидає. Ну ось,
уже й моє намисто побіліло,
мов памороззю сизою взялось.

Як дивно, жар, але холонуть руки.
А солов'ї чогось як навісні!
Самотнім добре, - жодної розлуки.
Сухотним добре, - гаснуть навесні.

От тільки шкода - вже не заспіваю.
Город глушіє,- вже не прополю.
Щодня ту ніч, як смерть, перепливаю,
Життя, як промінь сонячний, ловлю.

А дні стоять, - не хочеться тужити!
І кожна пташка хатку собі в'є.
- Скажи, зозуле, скільки мені жити? -
Кує зозуля.. .Цілий день кує...

Іван приходив. Так, посидів мовчки.
Устав, пішов, оглянувся з воріт.
Лише весна укинулась в листочки,
підняв їх знову гетьман у похід.

Заграли знову труби до походу,
війнуло громом з Тясьмина-ріки.
Богдан підняв козацтво за свободу,
універсалом обіслав полки.

- І знов земля кипить у боротьбі.
І знову я належу не собі,-
сказав Іван. Дивився, як востаннє.
Торкнув мене прощальними вустами.

Не знала я, що сум такий огорне.
Вмирати буду, - пом'яну добром.
Кирея з вильотами чорна
в останній раз майнула за бугром.

І я, котрій давно вже все байдуже,
уже нічим я сльози не впиню.
Прощай Іване, найвірніший друже,
шляхетна іскро вічного вогню!