Близько місяця тому перед в’їздом у село Верхнє Водяне, а саме на господарських полях з’явився молодий песик. «Ми спочатку думали, що загубився, розпитували знайомих по селу, намагалися знайти господаря, – розповідає Іванка Пукман. – Та за поведінкою собаки зрозуміли, що його просто викинули біля поля з автівки: він постійно бігав поблизу траси, стежив поглядом за машинами, часто сидів на одному і тому ж місці біля дороги, ніби чекав, що його заберуть» .
Іванка, щодня йдучи на роботу, бачила собаку, пробувала прикликати. Намагалися підгодовувати і сусіди. Спочатку Бім (назвали його в честь книжкового героя – Білого Біма Чорне Вухо) боявся й не довіряв чужинцям, та коли добряче зголоднів, знесилився й зневірився – усе ж пішов на контакт. За кілька днів песик трохи освоївся, і виявився ласкавим та веселим, радо приймав їжу з рук нових господарів і сусідів, зустрічав їх з автобуса й проводив до зупинки, намагався подружитися з іншими вихованцями у дворі.