помогите найти диктант

Людська осінь, як і природа, буває різною. В одних вона палахкотить розмаїттям барв, у інших – тихим бабиним літом, у третіх – суцільним присмерком, а то й нудьгою, яка пливе у прірву безнадії. Але перш, ніж настане осінь, перш, ніж зрадливо закапає сльоза і кривою цівкою побіжить по зморшках старості,перш ніж посивіє коса і зовсім іншими стануть очі,бо колір із них кудись утік, у кожного ще будуть весна і літо. Весна, літо… І ось тихою ходою підступає осіння пора: рано чи пізно, але дівчина стає молодицею, дружиною, потім ненькою, далі тещею чи свекрухою і,врешті-решт бабусею, а парубок перетворюється на чоловіка, батька, тестя свекра і нарешті,стає дідусем. Як старі дерева підтримують гілками одне одного так і старі люди почувають себе дотим, доки вони в купі. А чи завжди ми пам’ятаємо про них, платимо їм за це увагою? Можливо, інколи ми забуваємо про них у щасливі і радісні хвилини. Але коли у нас горе, біда, то чомусь ми завжди повертаємось до батьківського дому, до маминої безмежної доброти. Поки живі мати і батько Бабуся і дідусь, то ніяке зло не страшне для дітей і онуків. Велика біда, коли старість втрачає опору. До кого прихилитися? З ким доживати віку? І діти турбуються про своїх батьків, бо злочином вважається покинути їх, коли вони стають немічними.