Дамблдор розплющив очі. Снейп сидів, охоплений жахом. —Ти оберігав його життя, щоб він міг померти в належний час?
— Не треба так дивуватися, Северусе. Скільки людей померло в тебе на очах?
— Останнім часом люди помирали тільки тоді, як я не міг їх урятувати, — відповів Снейп і встав. —Ти мене використав.
— Тобто?
— Я шпигував заради тебе, брехав заради тебе, ризикував життям заради тебе. Усе це робилося буцімто для того, щоб син Лілі Поттер був у безпеці. А тепер ти мені кажеш, що вирощував його, наче свиню на забій…
— Це навіть зворушливо, Северусе, — серйозно сказав Дамблдор. — Невже ти таки зумів хлопця полюбити?
— Його? — вигукнув Снейп. — Експекто патронум!
З кінчика його чарівної палички вистрибнула срібна лань, опустилася на підлогу кабінету, оббігла навколо нього й вистрибнула у вікно. Дамблдор дивився, як вона відлетіла, а коли її срібне сяйво згасло, знову повернувся до Снейпа, і в очах у нього стояли сльози.
— Аж через стільки часу?
— Завжди, — відповів Снейп.