твір "Хліб-Найбільше багацтво "

За всіх часів, у всіх народів найбільшим скарбом і святинею вважався хліб. Творячи щоденну молитву, людина просить Бога : “Хліб наш насущний дай нам сьогодні”. Чи знаєте ви, як пахне хліб? Давайте відчуємо цей запах, на хвильку затамувавши подих. Неповторний запах. Він робить хліб живим, частиною душі кожного з нас. Хліб – це маленьке зернятко, яке нагадує дитинку в сповиточку. Це – і перші ніжно – зелені паростки, і тихе шелестіння золотого колосся, і дзвінка пісня жайворонка в бездонному блакитному небі в спекотний день над безмежжям хлібного лану. Це – золотий потік зерна, що наливає по вінця кузови машин, і широкі натруджені долоні , які стомлено впали на коліна після довгого літнього дня. І гарячий жар печі, з якої виймаються духмяні короваї. Коли є хліб – є добробут. Коли його не стає – приходить лихо. Споконвіку українці були хліборобами. Як святково, піднесено почували себе на весняному зораному полі. Пошана до землі, до хліба передавалися із покоління в покоління.
У всі часи слово “хліб” люди вимовляли з пошаною, він – основа нашого життя. І недаремно на нашому українському державному національному прапорі гордо символізується жовтий колір — колір достиглого пшеничного лану, хлібного поля.
Щодня він є у нашому домі—рум’яний, теплий, запашний. Наш народ з давніх часів ставився до хліба з великою шаною і повагою. Ласкаво і шанобливо кажучи про нього:» Хліб — батечко, хліб — годувальник, хліб всьому голова». Як правило, до всіх страв пода¬ють хліб, бо «без хліба немає обіду». Тяжко діставався хліб насущний людям. Згадаймо нашого незабутнього Тараса Шевченка.
На панщині пшеницю жала, втомилася.
Та спочивать пішла в снопи, пошкандибала
Івася сина годувать. У давнину вирощували хліб у тяжкій праці. Землю орали сохою, зерно висівали вручну. А коли зазеленіють хліби, за українським звичаєм, лю¬ди виходити в поле роди¬ною і тричі обходили його, несучи на руках хліб і сіль, щоб виріс великий урожай. І коли приходив час збирати врожай, то теж на поле в перший день виходили цілими сім'ями хлібороби, чисто одягнені, з хлібом у руках. Господар, повернувшись на схід сонця, промовляв: «Дай, Боже, час добрий, і в пору, і в доброму здоров'ї пожати, та й на той новий рік доче-кати» . Жали золоті колосочки серпом, або скошували косою. Снопи складали в копички. А перший вижатий сніп при¬носили додому, примощували на покутті, де він стояв до закінчення жнив. Молотили зерно ціпом, мололи на жорнах.
В народі кажуть: важка праця хліборобська, але люди раділи за свою працю, поверталися до рідної хати, де пахло любистком і м’ятою, і співали пісні.У кожній хатинці є маленькі дітки. Ще з пелюшок дитину привча¬ли любити й шанувати хліб. У давніші часи немовля разом з ма¬териним молоком уживало хліб: замість сучасних сосок їм давали обгорнуту в полотняну тканину м'якушку — смоктунця. А коли ненька гойдала дитя в ко¬лисці, то говорила так:
Гой-да!
Хліба нема.
Був буханець,
З'їв баранець.
Була крижинка,
З'їла дитинка.
Старі люди казали дітлахам: «Їжте на здоров'я та сил набирайтеся. І за пам'ятайте: не ми хліб носимо, а хліб нас» .
Святим правилом було не залишати недоїдків хліба. «Доїж, дитино, хліб — у ньому залишилася вся твоя сила» , — учили батьки своїх дітей.