На якій мові викладали на початку у Харківському униіверситеті ім. В. Н. Каразіна?

17 січня (29 за новим стилем) 1805 було підписано Указ про відкриття у Харкові Імператорського університету. Це був другий університет на півдні Російської імперії. Його було засновано з ініціативи місцевого громадянства, перш за все Василя Каразіна, а також братів Тихоцьких - секунд-майора Ізюмського гусарського полку Якова Андрійовича Тихоцького (до 1736-1800) полковника 1-го гусарського полку Павла Андрійовича Тихоцького (задовго до 1763 – після 1809). Їхню ідею підтримали й зібрали потрібні кошти дворянство та міська управа. Керував зборо коштів син Якова Тихоцького - предводитель дворянства Куп'янського повіту Іван Якович Тихоцький (1772 – після 1820). Куратором університету було призначено графа Северина Потоцького, а першим ректором став філолог Іван Рижський. Серед професорів за перших десятиліть існування університету переважали іноземці, головним чином німці, найвизначніші з яких — філософ Й. Б. Шад та історик Д. X. Роммель. Чисельність студентів у 19 ст. постійно зростала: у 1805 — 57, 1810 — 118, в 1860-х роках — приблизно 425, у 1887 — 1520.

Протягом певного часу Харківський університет користувався автономією з виборним ректором, але в 1820—1850-х роках його взято під суворий контроль (ректора призначав міністр освіти) з цензурою наукових видань і викладання. У 1863 університет відповідно до нового Статуту здобув часткову автономію.

У 19 — на початку 20 ст. Харківський університет мав 4 факультети: фізико-математичний, історико-філологічний, медичний і юридичний. 1839 при ньому створено ветеринарну школу, яка згодом (1851) стала самостійним інститутом . Університет включав у себе також лабораторії, клініки, астрономічну обсерваторію, ботанічний сад, бібліотеку. 1811 при ньому було засновано Філотехнічне товариство, а у другій половині 19 ст. — Харківське математичне товариство, Харківське історико-філологічне товариство, товариства дослідників природи, фізичне, хімічне, юридичне та ін. З ініціативи діячів університету з'явилися перші періодичні видання на Слобожанщині: «Харьковскій Еженедельникъ» (1812), «Украинскій Вестникъ» (1816—1819), «Украинскій Журналъ» (1824—1825) та ін. В перший період свого існування (1805—1835) університет здійснював вплив на організацію шкільництва на Слобожанщині. З 1874 університет видає «Учені записки» .

Імператорський Харківський університет

Харківський університет відіграв помітну роль в українському національному відродженні, головним чином на початку, а також наприкінці 19 — на початку 20 ст. Ще до того, як Київ став осередком українського національного життя в Наддніпрянщині, у середині 19 ст. , тут велися дослідження народного побуту, історії та мови, розгорталася літературна діяльність, формувався україномовний театр. У другій половині 19 ст. Харківське історико-філологічне товариство розгорнуло широкі дослідження з історії та побуту Слобідської та Лівобережної України. Студенти об'єднувалися в українські громади (у яких брали участь, зокрема, Олександр Потебня, Василь Мова-Лиманський та ін.) , висуваючи також політичні вимоги українського руху. За ініціативи професорів Миколи Сумцова, Дмитра Багалія, А. Зайкевича рада професорів університету висловилася проти цензури українських видань («Записка по вопросу о цензуре книг на малорусском языке») . 1906 університет присвоїв звання почесного доктора лідерам українського національного руху Михайлові Грушевському та Іванові Франку, а 1910 — авторці «Истории украинского народа» Олександрі Єфименко. В 1907 Микола Сумцов, Дмитро Багалій та Михайло Халанський почали читати в університеті лекції з народної словесності, історії України й мовознавства українською мовою.
http://uk.wikipedia.org/wiki/Харківський_національний_університет_імені_В. _Н. _Каразіна