Проаналізуйте роль пісень у п'єсі І.Котляревського "Енеїда"

І. Котляревський відступив від Вергілієвого твору і показав українців у типових обставинах їхнього життя. Над козаками є старшини, і старшинами в «Енеїді» виступають… боги, які мають усі старшинські звички, так само одягаються. Навіть Венера. мати Енея, одягається по-святковому, «перетворюючись» відразу на дружину козацького старшини: «очіпок грезетовий» , «кунтуш з усами люстровий» . Бачимо і типовий портрет української дівчини тих часів:
Сестру Дідона мала Ганну,
Навсправжки дівку хоть куди,
Проворну, чепурну і гарну…

Приходила ця дівчина у звичайнісінькому українському одягу: «в червоній юпочці баєвій, в запасці гарній фанелевій, в стьонжках, в намисті і в ковтках» . Та й танцювала під дудку «третяка» . І де ж тут греко-римська міфологія, де ж тут суворі Олімпійські боги та непідступні царі? Ми знову опиняємося в українській оселі, а не в Латинській Землі, бо їмо разом з героями галушки, лемішку та куліш — тобто просту українську селянську страву. А запивають вони брагою та горілкою. У Дідони столи для гостей були накриті вже багатше: тут бачимо свинячу голову до хріну, локшину, індика з підливою, куліш і кашу, «лемішку, зубці, путрю, квашу і з маком медовий шулик» . А які вже там напої! Тут пили: слив’янку, мед, пиво, брагу, сирівець, «горілку просту і калганку» ; Еней з Дідоною «пили на радостях сивуху і їли сім’яну макуху» , а після танців Енеєві і Гандзі ще й «варенухи по філіжанці піднесли» , А народні ігри, яких стільки, що й не перелічити! А казкові образи — кобиляча голова, чоботи-скороходи, килим-самольот, скатерть-еамобранка! Баба-Яга ж — чудовий витвір народної фантазії — не просто згадується, а є активною дійовою особою поеми. Тільки називають її інакше — Сівілла, яка супроводжувала Енея в пекло і розповідала йому про підземне царство.

Що ж може бути у підземному царстві? Виявляється, вечорниці. Тут люди співають, танцюють, жартують, освідчуються в коханні та ще й ворожать. Хіба таке могло бути в пеклі у Вергілієвій «Енеїді»? Звичайно, ні. Це типове українське село, яке зібралося на вечорниці, щоб гарно провести час:
Тоді-то в пеклі вечорниці
Лучились, бачиш, як на те,
Були дівки та молодиці
І там робили не пусте:
У ворона собі іграли,
Весільних пісеньок співали…

Між пеклом та раєм Еней зустрів своїх друзів, які загинули під час шторму. І хто там був? І Педько, і Терешко, і Панько, і Охрім, і Стецько, і Опанас. Це ж українські імена, про які в Римі ніколи ніхто не чув. А українські назви міст та сіл, шо зустрічаються на усіх зупинках Енея. Це й Івашки, і Мильці, і Пуш-карівка, і Будища, і Горбанівка. Хіба це не ще одне підтвердження українського грунту поеми?