Твір на тему "Українські звичаї, побут, образи в романі Юрія Яновського "Вершники"

В цьому сенсі новела "Дитинство" є більш цікавою. Тут видно усе життя українського селянина-степовика-від народження до смерті. Його радощі та болі,нестатки та злидні,темнота і пияцтво, і дивовижне єднання з природою, вміння бачити прекрасне у найбуденнішому, його потяг до краси.
Малий Данилко так сприймає “голу, порожню рівнину”: “… степ простелявся перед ним, як чарівна долина, на якій пахне трава, пахнуть квіти, навіть сонце пахне, як жовтий віск (ось візьміть лишень потримайте на сонці руку й понюхайте її!). І скільки ласощів росте на степу, яких можна попоїсти… “
Навіть малий хлопець знає, які рослини їстівні, а які - ні, бачить навколо багато своїх друзів – і жайворонка, й орла, і чорногуза-землеміра, і ящірку, і диких бджіл.
Постійні нестатки привчили цінувати і вважати смачними “шкоринку з хліба й маленьку цибулину та солі до неї”, а “кислий-прекислий сирівець та ячні коржі” – “розкішною вечерею”.
Прадід Данилків був “господарем степових звичаїв”. Він говорив, що весну починає бабак, який прокидався на Явдохи до сходу сонця й свистів. Примічав, “звідки в цей день вітер, коли з Дніпра – риба ловитиметься, коли з степу – добре на бджоли, коли з низу – буде врожай, а побачивши першу ластівку, треба було кинути на неї жменю землі – “на тобі, ластівко, на гніздо! ” Радив онукові топтати перший ряст, щоб Бог дав діждати рясту й наступного року.
Після першого весняного грому дівчата бігли умитися з криниці і втертися червоним поясом – на красу; хлопці намагалися підняти ріг хати – на силу. На Сорок Святих у школу учительці несли сорок бубликів, а самі діти ласували печеними з тіста жайворонками. На Теплого Олексія виставляли бджіл для обльоту. Вербної неділі прадід злегка хльостав онуків свяченою вербою, приказуючи: “Верба хльос, бий до сльоз! Верба б’є, не я б’ю. За тиждень – Великдень: будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля! ” Вечорами дівчата співають веснянки, славлячи весну.
Потім діти, замурзані й голодні, бігали під теплим дощем, закликаючи цілющу вологу на поля та городи: “Дощику, дощику! Зварю тобі борщику в новенькому горщику, поставлю на дубочку, дубочок схитнувся, а дощик линувся”.
Вкрай тяжким було життя селян. Таким, наприклад, що навіть смерть когось із близьких здавалася Данилкові святом – можна досхочу наїстися. Але при тому залишалося поняття честі роду (хлопчик бився з кожним, хто посмів глузувати з його п’яного батька); потяг до краси (мати чудово розмальовувала печі собі й людям, пекла найкращих жайворонків). Батькові прощали все за його спів, за любов до праці, майстерності як визначника вартості людини: “Малий чабанець… може вивчитися на чабанчука й вийти на чабаненка, і, нарешті, заступити батька-чабана… “
Не можна не замилуватися цим чарівним поетичним світом, змальованим письменником, не подивуватися мудрості наших предків, кожен обряд і звичай яких мали глибокий зміст і практичне значення.

Me llamo irina . Tengo 22 años . Yo vivo en moscú . Trabajo de contable . Estoy estudiando en el instituto . Mi familia no es grande ; mamá, papá, hermana . A mi hermana llamo Lena le de 27 años. Ella tiene un hijo, su nombre es Ron le 1,5 años . A mi mamá la llamo alla ella de 48 años . Mi papá llaman oleg le 49 años de edad . Yo los introduciré un estilo de vida activo . Amo el patinaje, el esquí . En un fin de semana nos vamos a la aldea. Ella estar cerca de la ciudad de