Допомжіть знайти вірш врисвячений ліквідаторам аварії на ЧАЕС.. .

Стихи о Чернобыле

Зона молчанья

Огонь, радиация все свирепели,

Кипели графит, славные парни горели…

И зона молчанья была.

Давая начало неведомой эре.

Добро воевало со злом.

Стучался без устали в каждые двери

Четвертого блока разлом.

Запрыгала стрелка на шведском приборе –

В Европу тревога вошла

Зашкаливало планетарное горе…

И зона молчанья была.

Уже облака ядовитого пара,

Спускаясь, коснулись земли,

А люди в Норовле дворы, тротуары

Ещё к Первомаю мели.

Гоняли на свежую травку скотину,

На ближний лужок от села.

Катили из Киева прочь лимузины…

И зона молчанья была.

Рождались догадки, ползли разговоры,

И пухла от них голова

С надеждой глядели на радио: “Скоро

Нам все растолкует Москва”.

На площади шли пионеры в колонах

Гремела парадная медь.

Стояли в тревожной тиши эшелоны:

“При взрыве едва ли успеть! ”.

А мне и теперь не хватает озона,

Как будто сгорел он дотла…

Ещё не была отгороженной зона.

А зона молчанья была.

***

В памяти каждая хата видна

Ветер в Чернобыльской скорби голосит…

Вот передо мной и за мною она,

Деревня, которую все-таки сносят.

Радость и боль переходят в испуг –

Скоро и нас переехать попросят…

Значит, бывай, за околицей луг

С деревней, которую все-таки сносят.

Значит, бывай, плодоносный наш сад,

Щедрый и в эту, последнюю осень.

Посадки такие у каждой из хат

В деревне, которую все-таки сносят.

Не подниму заслезившихся глаз:

Больше не жнут здесь и больше не косят…

Будет мне сниться, я знаю не раз

Деревня, которую все-таки сносят.

Зона молчанья

Вогонь, радіація все лютішали,

Кипіли графіт, славні хлопці горели…

І зона молчанья була.

Даючи початок невідомій ері.

Добро воювало зі злом.

Стукався невтомно в кожні двері

Четвертого блоку розлам.

Застрибала стрілка на шведському приладі -

У Європу тривога ввійшла

Зашкаливало планетарне горе…

І зона молчанья була.

Уже хмари отрутної пари,

Спускаючись, торкнулися землі,

А люди в Норовле двори, тротуари

Ще до Першотравня мели.

Ганяли на свіжу травичку худобин,

На близьку лучку від села.

Котили з Києва ладь лимузины…

І зона молчанья була.

Народжувалися здогади, повзли розмови,

І пухнула від них голова

З надією дивилися на радіо: "скоро

Нам усе розтлумачить Москва".

На площі йшли піонери в колонах

Гриміла парадна мідь.

Стояли в тривожній тиші ешелони:

"при вибуху чи ледь встигнути! ".

А мені й тепер не вистачає озону,

Начебто згорів він дотла…

Ще не була відгородженої зона.

А зона молчанья була.

***

У пам'яті кожна хата видна

Вітер у Чорнобильській скорботі голосит…

От переді мною й за мною вона,

Село, яке все-таки зносять.

Радість і біль переходять у переляк -

Скоро й нас переїхати попросят…

Виходить, бувай, за околицею луг

ІЗ селом, яке все-таки зносять.

Виходить, бувай, плодоносний наш сад,

Щедрий і в цю, останню осінь.

Посадки такі в кожної з хат

У селі, яке все-таки зносять.

Не підніму заслезившихся око:

Більше не жнуть тут і більше не косят…

Буде мені снитися, я знаю не раз

Село, яке все-таки зносять.

яка гарна дiвчiна