ктонибуть скажите пожалуста текст твору - "Собор у журбі" оченьнадо на укр. мову

вот я уже написал

Сама проблема здається прозаїчною - пам'ятник архітектури, що пережив понад два століття, руйнується прямо на очах. Дехто образно називає це п'ятою спробою стерти його з лиця землі. Адже до цього їх було чотири. Перша - рівно через сто років після зведення храму. Тоді його хотіли розібрати і на цьому місці звести кам'яну церкву. На щастя, люди свій храм відстояли. Справа в тому, що, коли в 1773 році самарський полковник Антон Головатий (він, нагадаємо, став першим українським адміралом, який штурмував Ізмаїл) , старшини та прихожани на своїй Раді вирішили збудувати нову трипрестольну церкву, однією з визначальних умов цієї будівлі була неприпустимість використання під час її зведення металевих цвяхів. І саме така особливість забезпечила собору «лаври» унікального.

Відтоді цей шедевр зодчества зазнав багато змін. Через сто з гаком років після його зведення будівлю навіть довелося повністю розібрати. Що цікаво, відновлював собор народний умілець Олексій Пахучий, який, не маючи спеціальної освіти, з відповідальною місією справився блискуче.

Потім храм довелося відстоювати на початку 30-х років минулого століття, позначених войовничим атеїзмом.

Дивом уцілів собор і в роки війни. Тоді гітлерівці знищили в Новомосковську практично всі більш-менш значимі кам'яні споруди. А от величний дерев'яний храм не зачепили. Страшна правда з'ясується згодом завдяки синові одного з полків Толі Морозову. Допитливий хлопчина став розбирати дерев'яну підлогу собору, загорівшись нестримним бажанням розшукати під нею підземні ходи. І виявив одразу 32 протитанкові міни. На щастя, вибухівку вдалося знешкодити.

І, нарешті, пам'ятна кампанія шельмування роману Олеся Гончара «Собор» , у якому письменник оспівав храм у Новомосковську. Тодішня влада не лише піддала остракізму класика української літератури, а й хотіла стерти з лиця землі й сам Свято-Троїцький. І тільки потужна хвиля протесту врятувала церкву від такого хижацького діяння. Більше того, собор поставили на реконструкцію, яка, за свідченням настоятеля храму отця Володимира, триває донині.

За великим же рахунком, реконструкції у повному розумінні цього слова й не було. Влада виділяти кошти не поспішала. На пожертви прихожан змогли залучити фахівців, які зробили висновок щодо стану будівлі. Терміново треба ремонтувати дах, герметизувати щілини й обшивку фасадів, впорядкувати систему водовідведення. Та й неозброєним оком помітно, як храм похилився. Намагання ж виконувати якісь роботи самотужки нерідко наштовхуються на непередбачені проблеми. Зокрема, виявилося, що на стіни собору нанесено 12 (!) шарів фарби, які зняти виявилося дуже непросто.