Для тех,кто любит украинскую литературу!=))))

Леонід Глібов
Вовк і Кіт
Байка

АВТОР:
В село із лісу Вовк забіг…
Не думайте, що в гості, братці.
Ні, в гості вовк не забіжить;
А він прибіг, щоб де-небудь сховаться:
Проклятий люд з собаками настиг…
І рад би Вовк в які ворота вскочить,
Та лишенько йому; куди не поглядить
Усюди Вовченька недоленька морочить.
Хоч сядь та плач;
Ворота, як на теж, кругом заперті,
А дуже Вовкові не хочеться умерти
(Бо він ще не нажився, бач!) ,
А гірше од людей – од видимої смерті…
Коли глядить –
На загороді Кіт сидить,
На сонечку мурликає – дрімає.

{Вовк підскакує до Кота і звертається: )

ВОВК:
Котусю, братику! Скажи мені скоріше,
Хто з хазяїнів отут усіх добріший?
Я хочу попрохать, щоб хтось мене сховав
На цей недобрий час. Я б у пригоді став! …
Чи чуєш гомін той? За мною то женуться!
Котусю-братику! Куди ж мені поткнуться?

КІТ: (поважно, не повертаючи голови) Проси мерщій Степана, Він добрий чоловік.

ВОВК:
Та я у нього вкрав барана.

КІТ:
Ну так навідайсь до Дем’яна.

ВОВК:
Е, і Дем’яна я боюсь: Як тільки навернусь, Він і згадає поросятко.

КІТ: (співучасливо)
Біжи ж, аж ген живе Трохим!

ВОВК:
Трохим? Боюсь зійтися з ним:
З весни ще злий він за ягнятко.

КІТ: (розмірковуючи)
Погано ж… Ну а чи не прийме Клим?

ВОВК:
Ох, братику! Теля я в нього з’в!

КІТ:
Так, бачу, ти усім тут добре надоїв, Чого ж ти, братику, сюди і забігав? Ні, наші козаки ще з розуму не спали, Щоб вовка от біди сховали! І так-таки ти сам себе вини: Що, братику, повіяв, те й пожни.

Есть один автор, он писал в год по одному стихотворению, но так что щипает за душу, как его не помню.