порівняльна характеристика Марусі Чурай та Грицько Бобренко

http://uareferats.com/index.php/referat/details/3943
Маруся (Марина Гордіївна) Чурай народилася у Полтавському посаді, в родині урядника Полтавського охочекомонного (добровільний кінний) і козацького полку Гордія Чурая 1625 року. Будинок Гордія Чурая, як розповідають народні легенди, стояв на березі Ворскли, недалеко від того місця, на якому 1650 року було засновано полтавський Хрестовоздвиженський монастир, що зберігся до наших днів.
Батько Марусі, Гордій Чурай, був людиною хороброю, чесною. Він палко любив свою батьківщину й ненавидів її ворогів. Якось, під час сварки з одним шляхтичем, не витримавши його знущань з українського народу, він вихопив з піхов шаблю і зарубав шляхтича. Після цього Гордію Чураю довелось тікати з Полтави. Він подався на Січ, пристав до гетьмана нереєстрового козацтва Павлюка (Бута) і разом з ним брав участь у походах проти польської шляхти. Під час бою під Кумейками (1637) козаки зазнали поразки. Гордій Чурай разом з гетьманом Павлюком та іншою козацькою старшиною потрапив до рук польського коронного гетьмана М. Потоцького. Полонених привезли до Варшави і там стратили в 1638 році.
Відважний урядник користувався у полтавчан великою шаною і любов’ю. Не дивно, що, відзначаючи його трагічну загибель, народ склав про нього пісню, яку наводить відомий український історик та фольклорист М. Максимович у своєму збірнику українських народних пісень:
Орлику, сизий орлику, молодий Чураю!Ой забили ж тебе ляхи та в своєму краюОй забили ж тебе ляхи із твоїм гетьманом,Із твоїм гетьманом, що паном Степаном.
Орлику, сизий орлику! Орлів-братів маєш,Що старі та молодії, сам їх добре знаєш.Що старі та молодії — всі в тебе вдалися,Відомстити та за тебе усі поклялися...
У пісні тепло, з великою любов’ю говориться про хороброго козака, і це підтверджує те, якою повагою користувався Марусин батько серед полтавчан. Після смерті Гордія Чурая його дружина Горпина залишилася удвох із дочкою. Пам’ятаючи про героїчну загибель її чоловіка, народ оточив літню жінку і її дочку теплотою й увагою. Цьому в значній мірі сприяла і обдарованість Марусі, дівчини з чарівною зовнішністю й добрим серцем. Маруся мала чудовий голос і майстерно співала пісні, які складала з різних приводів, і часто навіть у звичайній розмові викладала свої думки віршами. Один із сучасників Марусі, висловлювання якого наводить О. Шаховськой, зазначав, що «чорні очі її горіли як вогонь в кришталевій лампаді; обличчя було біле, як віск, стан високий і прямий, як свічка, а голос... Ах що то за голос був! Такого дзвінкого і солодкого співу не чувано навіть від київських бурсаків» .
О. Шкляревський, який у дитинстві бував у Г. Квітки-Основ’яненка і бачив там портрет Марусі Чурай, так описує легендарну співачку: «Маруся була справжня красуня і в суто малоросійському стилі: дрібненькая (тобто невелика на зріст, трохи худорлявенька, мініатюрно складена), струнка, як струна, з маленьким, але рельєфно окресленим під тонкою, білою, вишитою сорочкою бюстиком, з крихітними ручками і ніженьками, з привітним виразом ласкавого, матового кольору, засмаглим личком, на якому виступав рум’янець, з карими очима під густими бровами і довгими віями... Голівку дівчини покривало розкішне, чорне як смола, волосся, заплетене ззаду в густу широку косу до колін. Чарівність дівчини довершував маленький ротик з білими, як перламутр, зубками, закритий, мов червоний мак, рожевими губками... Але при цьому у Марусі Чурай було круте, трохи випукле, гладеньке, сухе чоло і трохи дугоподібний, енергійний, з горбиком ніс» .
Впадає в око деяка суперечність між цими двома описами зовнішності молодої дівчини. За свідченнями сучасника вона була висока на зріст, О. Шкляревський твердить, що вона була «мініатюрно складена». Сучасник зазначає, що обличчя її було біле, О. Шкляревський пише, що воно було смагляве. Але така суперечність цілком припустима. Адже О. Шаховськой наводить твердження людини, яка особисто бачила Марусю, а О. Шкляревський бачив лише її портрет, до того ж невідомо, чи писа