Подскажите хороший монолог на украинском, без рифмы!!! Пожалуйста! Лесю Украинку не предлагать Очень-очень надо

П р о н я (виходить у білій вінчальній сукні, у білих квітках, обвішана цяцьками). Аж не
стямлюсь од радості, що таки, хвалити бога, діждалась свого свята! А який же гарний
жених! Сиділа, сиділа, так зате ж висиділа! Образованний, модний, душка, чисто, як
огірочок! Як я улюбльона, аж горить у мене все всередині, а серце тільки — тьох, тьох! Не
знаю вже, чи й доживу до вечора... Як я пригорну його, як... Ой, ой, як здумаю... Когда б
только скоріще! (Закрива очі рукою). Ото-то будуть усі заздрити! А я так під руку з ним та
на них тільки: пхе, пхе, пхе! А шлейфом шелесь, шелесь, шелесь! На Хрещатику такою
панією сяду; та все по-модньому, по-хранцюзькому... (Пішла по хаті і стала перед
дзеркалом). Чи не вкоротив він мені шлейфа. Єй-богу, вкоротив, жидюга, вкрав! І казала
ж мамі, щоб оддали на Хрещатику, так хіба ж з тією простотою зговориш! Ой лишенько, і
це ж не по-модньому! Хто ж так високо талію робить? Ні плечей, ні грудей! А по моді усе
должно бути на виставці! (Походжа павою). Пхе! Тут тільки тхне чимсь? Оливою од
підлогів, пхе! Химко! Химко! Кади мені швидче по хатах, та більше, та поодчиняй вікна!
Химко, Химко!
(М Старицький. За двома зайцями)

— А повернись-но, синку! Цур тобі, який ти чудний! Що це за попівські підрясники на вас? І отак би то всі в академії й ходять?
Такими словами зустрів старий Бульба двох синів своїх, що вчилися в київській бурсі й оце приїхали додому.

Чи гепнусь я, дрючком пропертый, чи мiмо вiн просiганє?...