Іван Цюпа чарівне місце. Надо текст" чарівне місце" Спасибо

Безлюдний берег здавався таким, як і колись у дитинстві, як ча сом бачив він у снах, у кучерявих верболозах, що подекуди припадали до води, купаючи у Пслі свої зелені чуби. А далі вигрівалися піщані висипи, немов вибілені сонцем полотна, на яких подекуди виднілися підбіл і зелена рута.

Зелений острів. Так здавна люди звали мальовниче урочище в межи річчі Псла і Хортиці, омите з трьох боків голубою течією. Коли ж на весні вся ця оболонь заливалася повінню, тоді вона була схожа на своє рідне море, у якому купалися дерева, неначе зелені вітрила шаланд. Усі довколишні луки залиті водою, і тільки в середині травня ріки входили у свої береги. Та й тоді, щоб потрапити сюди, треба було переплисти на човні або перейти вбрід кілька рукавів і старих річищ.

Тихе чарівне місце. Трохи далі від Псла над розплесканими озерця ми й затоками росли тополі, осичина, вільхи, берези й дуби. Де-не-де темною стіною здіймалися зарості вільшини, а на ній плівся білястий хміль із золотими китичками і розливав довкола ніжні пахощі.

І докоряв собі Береговець, що малював іноді казна-що, вигадував не існуюче. Або ще й гірше: крутився в щоденній суєті суєт, марнував час.. . І, може, від того не знав радості й щастя творчості (За І. Цюпою).

ржэожд

Продовження до І.Цюпа чарівне місце

нпмркінмпікрнпкірпиокніппринукрмукнпкупкуорпукорепорукгпругкрпрукгпрукшгпргукрпгшукрпгшркпгшркугпргушпргшукрпгругукрпшгукрпшгукрпгкурпгрукгшпршгкурпгшукрпкугрпкркгркгкркрркргшукрпгшукрпгшукрпгшрукгшпргкурпгкругпргукрпгукршпгркушгрпукгшрпгшукрпшгкурпгшкуругшпркугрпгшркугшпрушгкрпгшукрпгпк

Вообще всё в точку в тексте. Спасибо большое.

Іноді вона не жувала, а лежала, підібравши ноги, і, вгледівши кривдників, одверталася чи навіть заплющувала очі й удавала, що спить. Тоді навіть найвправнішим передражнювачем не вдалося витягнути з неї ні звуку. Хлопці, розсердившися на таку неувагу, кричали: «Манька! Манька!» - і показували язики. Почувши своє ім'я, тварина трохи здригалась і швидко обдивлялася весь гурт, а далі знов заплющувала очі й усі подальші спроби викликати її зацікавленість зневажала.

Увечері, у постелі, я уявляв козу саму обіч дороги в місячному сяйві і в цілковитій тиші. Я розумів, що в неї десь має бути хазяїн, який збирає її на ніч додому, - та все одно серце мені щеміло. І ось одного такого вечора я вирішив визволити козу з рабства.

Коли до мене зайшли друзі, щоб разом іти на річку, план визволення кози був уже готовий. Пройшовши з усіма півдороги, я сказав, що забув удома надувний рятівний круг, без якого мені купатися не дозволялося. При свідках я одв'язувати козу не хотів, боячись, що цей мій душевний порух викличе кепкування товаришів.

Я побіг додому, вхопив свій рятівний круг і пішов назад, наперед тішачись і вимальовуючи в уяві вдячні погляди приреченої на постійне кружляння навколо свого кілочка безсловесної тварини.

03
Вона і уявити не могла, яка приємна несподіванка на неї чекає. Коза не змінила своєї набутої життєвим досвідом поведінки і тоді, коли я підійшов упритул. Тепер я розумію : вона була набагато хитріша за мене й не така вже зобиджена долею, як уявлялося мені - довірливому й наївному.

Підтримуючи однією рукою круг, щоб він не зсунувся, я другою спробував розв'язати вузол на кілку - до кози наближатися я побоювався. Потім здогадався, що вирвати його із землі буде значно простіше.

Козу зацікавили мої дії, і вона спідлоба позирала на мене.