Помогите пожалуйста найти диктант "Світанок" Сегодня на вступительном экзамене его писали

Крайнебо жевріло рожевим огнем, горіло і миготіло ясним полум'ям. Серед того зарева стовпом стояла кривава попруга і переписувала його надвоє. Повітря ні ворухнеться: стоїть і мліє; усюди тихо, німо — здається, немов світ, затаївши в собі дух, дожида чогось... Аж ось пройшла хвилина... друга... З-за землі, на кривавій попрузі неба скочила невеличка іскорка; довга променяста стяга протяглася від неї над землею; далі викотивсь серп огненного кільця — і пучок світу поливсь, розливаючись по горах, лісах, по високих будівлях. Далі все більше та більше випливав з-за землі широкий серп, мов хто невідомий підсував з того боку гаряче іскристе коло. Ось і все воно випливло — чисте та ясне, граючи своїм світом. Застрибали його променясті голки по землі; заграли ясні іскорки по росі; розстилались-лягали різні кольори по воді. Світ зрадів, празникуючи своє величне свято... Синє, глибоке небо розгорнуло своє безкрає поле, немов казало: котись по мені куди хоч і як хоч — я буду розстилатись, розрівнюватись перед тобою, щоб не було тобі ні впину, ні перегороди! І справді, на йому не було ні плямочки, ні смужечки — чисте, високе, глибоке!.. На другому кінці стояв тільки місяць — блідий, похмурий; мов старий лисий злодюга, він тупцювавсь на одному місці, боязко блимаючи своїми темними плямами на сонячне ясне обличчя, і дедалі все бліднів та зникав, мов розтавав від гарячого лизання довгих променястих язиків... Вітер, скотившись з гір у долини, ховався по темних ярах і щось глухо бубонів високим скелям та глибоким ровам...

Хто з нас не був зачарований картиною світанку? Напевно, кожен, а особливо красою світанку, побаченого вперше. Уставало сонечко, посміхаючись і ніби трішки жартуючи. Ось зажевріли з-за обрію його перші відблиски, потім з’явилася тонесенька смужечка багряного диску й тут же сховалася за легеньку хмарку, а потім виглянула знову. Здавалося, що сонечко вирішило погратись зі мною. Спостерігаю далі. Через лічені секунди червоне коло почало стрімко наростати, змінюючи свій колір із червоного на яскраво-жовтий.

Зійшло сонечко і засміялось! Воно було таке чудове, веселе, що осліпляло своєю усмішкою всю природу. Я подивилась навкруги і не впізнала того, що мене оточувало. Річка почервоніла, як дівчина під час сватання, а нива засвітилась тисячами діамантів.

Потім сонечко піднялось ще вище, облило землю яскравим світлом, поцілувало й попестило тисячами своїх гарячих іскорок кожен листочок і кожну травинку. Обізвалася трава голосами тисячі своїх мешканців: коників, мурашок, цвіркунів. Луги розляглися голосним куванням сивих зозуль та журливим туркотанням горлиць. Все прокинулось. Настав ранок.

был другой)