дам 10 балов и благодарность. Расставте знаки припинания текст на украинском.

Дихаймо і співаймо!
Сімнадцять років живемо у державі. Маємо свободу, на вівтар якої у впродовж віків покладено не одне життя . Свободу, за яку пролито не одну краплю крові, наш народ винищували фізично, пригнічували дух, націю нищили, вбивали традиції і нищили культуру. Розуміли поганці, що без національного самоусвідомлення немає нації. Тим, що ми є народом, а не безликою отарою, завдячуємо українському слову, українській пісні та українському мистецтву. Це ті легендарні кити, що з розбурханого океану винесли на своїх спинах нашу українську душу. Це ті могутні таланти, які на своїх плечах тримають українську націю сьогодні. Та ось парадокс: у своїй незалежній державі саме ці лицарі опинилися в найбільшій небезпеці. Ми любимо вживати вираз «солов’їна Україна» і не задумуємося, чому останнім часом солов’ї співають все менше. Де наші уславлені на весь світ співаки і музиканти? Хто недопускає до українського глядача дотепне українське слово? Соловей для того, щоб співати; він мусить мати свою територію, свій простір. За цей простір солов'ї чесно змагаються піснею. Але є в природі й гайвороння. Воно сповідує іншу мораль - мораль агресії. Метод зловісного каркання. Це каркання не замінить солов'їної пісні, але й не дасть соловейкові її співати, бо в гаю, над яким тусується гайвороння, солов’ям не до співу. Є в природі ластівки, які своїм щебетом облагороджують природу. Але є й нахабні горобці, які залазять у ластів’ячі гнізда і своїм агресивним цвіріньканням змушують ластівку ліпити іншу оселю. Між людьми, як між птахами - у кожного своя мораль. Про те птахи керуються інстинктом, а людина ще й розумом і честю, якщо вона є, і совістю, якщо вона її має. Було б наївно заперечувати популярну музику, естрадну пісню, приїзди гастролерів. На все своє місце і свій час. Мистецтво не терпить застоїв, воно має оновлюватись. Про те треба стежити, щоб справжнє мистецтво не витіснялося псевдомистецьким шумовинням. Коли стежиш за мистецькими подіями в Україні, складається враження, що хтось незацікавлений, щоб люди знали справжні перлини нашої культури. Якщо знатимуть, важко буде підсунути їм сірих гундосиків. Звісно, час усе розставить на свої місця, хоч дуже часто історію творять одні, а портрети пишуть інші. Наша нація має таких портретотворців, які святому ліплять роги, а чортові домальовують святого німба. Їхне право просте - музику замовляє той, хто платить гроші. Тож чи варто дивуватися, що в Україні майже не виходять українські книжки, що мізерні тиражі української газети, що майже не знімають українські фільми, що озлидніли бібліотеки, що український ефір запльовано антиукраїнщиною. Невже наша душа не сумує за українською піснею? Невже серцю не хочеться теплоти вільного слова. Невже наш розум не потребує чистого національного повітря? Тож дихаймо і співаймо!