а когда.... небеса.... плачут???

Небеса плачут тогда, когда на душе холодно, а в сердце очень больно.
Грустно так, что небо отражает всю боль в своих «слезах».. . плачет дождём, ливнем.
А гром и молния сопровождают его иногда и дополняют всё отчаяние, все эмоции, что мы переживаем.
Небеса не всегда плачут от боли и несправедливости… иногда это просто слёзы радости, хорошого настроения. Капли дождя смывают пыль, грязь, усталость и солнечные лучики пронизывают небо, облака – солнечный дождик. Этот дожди кочень любим, был мною в детстве… гулять по лужам босиком, пока не видми мама или в ярких резинових сапожках, лежнем сарафане… багать по лужам и просто радоваться тёплому дождю, что капает на нас с небес.
Когда плачут небеса? Хотелось бы, чтобы они плакали только от счастья – слёзы счастья, капли счастья, но, увы.. . чаще плач с небес – это боль, утрата, потеря, горе, безысходность, одиночество.
Капли горькие на вкус и холодные. Стук по стеклу как барабанная дробь.
Стук по сердцу. И, кажется, что этот дождь будет вечен и плач небес не закончится никогда, но.. . за дождём всегда будет солнце. Нужно верить и ждать! Оно обязательно будет!

когда "я целую небо, а оно льет воду"

Якби ви знали, паничі,
Де люди плачуть живучи,
То ви б елегій не творили
Та марне бога б не хвалили,
На наші сльози сміючись.
За що, не знаю, називають
Хатину в гаї тихим раєм.
Я в хаті мучився колись,
Мої там сльози пролились,
Найперші сльози. Я не знаю,
Чи есть у бога люте зло,
Що б у тій хаті не жило?
А хату раєм називають!
Не називаю її раєм,
Тії хатиночки у гаї
Над чистим ставом край села.
Мене там мати повила
І, повиваючи, співала.
Свою нудьгу переливала
В свою дитину.. . В тім гаю,
У тій хатині, у раю,
Я бачив пекло.. . Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не дають.
Там матір добрую мою,
Ще молодую — у могилу
Нужда та праця положила.
Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були і голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині!.. А ми
Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята. Я до школи —
Носити воду школярам.
Брати на панщину ходили,
Поки лоби їм поголили!
А сестри! Сестри! Горе вам,
Мої голубки молодії!
Для кого в світі живете?
Ви в наймах виросли чужії,
У наймах коси побіліють,
У наймах, сестри, й умрете!
Мені аж страшно, як згадаю
Оту хатину край села!
Такії, боже наш, діла
Ми творимо у нашім раї
На праведній твоїй землі!
Ми в раї пекло розвели,
А в тебе другого благаєм,
З братами тихо живемо,
Лани братами оремо
І їх сльозами поливаєм.
А може й те ще.. . ні, не знаю,
А так здається.. . сам єси.. .
(Бо без твоєї, боже, волі
Ми б не нудились в раї голі),
А може й сам на небеси
Смієшся, батечку, над нами
Та, може, радишся з панами,
Як править миром! Бо дивись:
Он гай зелений похиливсь,
А он з-за гаю виглядає
Ставок, неначе полотно,
А верби геть понад ставом
Тихесенько собі купають
Зелені віти.. . Правда, рай?
А подивися та спитай!
Що там твориться у тім раї!
Звичайне, радість та хвала!
Тобі єдиному святому
За дивнії твої діла!
Отим-бо й ба! Хвали нікому,
А кров, та сльози, та хула,
Хула всьому! Ні, ні, нічого
Нема святого на землі...
Мені здається, що й самого
Тебе вже люди прокляли!

это не Ты плачешь, потому что идет дождь... .
Это дождь идет, потому что Ты плачешь....