Потрібен твір роздум на тему : Внутрішня драма головного героя роману СТендаля "Червоне і Чорне"

Внутрішня драма головного героя роману Стендаля «Червоне і чорне» шлях від наполеонізму до злочину.

Культ особи Наполеона охопив за часів Сореля безліч людей у різних країнах і навіть продовжився після того, як «герой» пішов із життя. Рядки, присвячені успішному корсиканцю, не раз знайдемо у Пушкіна, Лєрмонтова і далі до Толстого й Достоєвського.
Отже, бонапартистські симпатії юнака Жульєна Сореля — зовсім не рідкість у ті часи. А підігрівалися вони тим, що юнак явно претендував на більш гідне місце в суспільстві, ніж те, яке він посідав від народження. Тим паче новітня історія його країни доводила, що таке можливо. Адже поряд з убогим поручиком артилерії, імператором і грозою і кумиром континенту стояли Наполеонові соратники — колишні шевці, вчителі, а нині маршали і пери Франції. За часів революції швидше за все так і було б із відчайдушним хлопцем, поки очманіла куля або уміла сталь не обірвали б життя Сореля.
Але революція вже відгриміла, у країні встановилося те, що назвали Реставрацією. І в маленькому містечку Вер'єрі однаково досягають успіху і доброчесний пан де Реналь, і пройдисвіт мосьє Валено. А стара (бурбонівська) і нова (наполеонівська) аристократії вже знайшли шляхи одна до одної. Місця честолюбному сину ремісника серед них немає.
Для нього думки про Наполеона і час імператора — психологічна підтримка, розумове обдарований хлопець із провінційної сім'ї теслярів за правління Наполеона зробив би кар'єру — швидше за все, військову. Те, що сьогодні він змушений іти до семінарії, не наслідок його бездарності. Це вияв бездарності суспільства, що не дає здібним простолюдинам просунутися вгору.
Більш того, воно примушує хлопця брехати і вивертатися, використовувати жінок як сходинки кар'єри.
Ж. Сорель, різночинець, плебей, хоче зайняти місце у суспільстві, на яке він не має права за своїм походженням. На цьому ґрунті і виникає боротьба із суспільством. Жюльєн сам добре визначає зміст цієї боротьби в сцені на суді, коли йому дають останнє слово.
Він говорить: «Добродії! Я не маю честі належати до вашого класу. У моїй особі ви бачите селянина, що повстав проти низькості свого жереба.. . Але навіть якби я був винний, це все рівно. Я бачу перед собою людей, не схильних почути почуття співчуття.. . і бажаючих покарати в мені і разом назавжди налякати цілий клас молодих людей, які народилися в низах.. . мали щастя одержати гарну освіту і дерзнути примкнути до того, що багатії гордо іменують суспільством» .
Таким чином, Жюльєн усвідомлює, що судять його не стільки за дійсно зроблений злочин, скільки за те, що він посмів переступити грань, що відокремлює його від вищого суспільства, спробував ввійти в той світ, належати до якого він не має права. За цю спробу присяжні повинні винести йому смертний вирок.
Але боротьба Жюльєна Сореля йде не тільки за кар'єру, за особистий добробут; питання в романі поставлене набагато складніше. Жюльєн хоче утвердитися в суспільстві, «вийти в люди» , зайняти в ньому одне з перших місць, але за умови, якщо це суспільство визнає в ньому повноцінну особистість, людину неабияку, талановиту, обдаровану, розумну, сильну.
Він не хоче поступитися цими якостями, відмовитися від них. Але угода між Сорелем і світом Реналь і ля Молів можлива лише за умови повного пристосування молодої людини до їхніх смаків. У цьому основний зміст боротьби Жюльєна Сореля з навколишнім світом. Жюльєн удвічі чужий у цьому середовищі: і як виходець із соціальних низів, і як людина високообдарована, котра не хоче залишатися у світі посередностей.
Стендаль переконує читача, що ця боротьба, яку веде Жюльєн Сорель із навколишнім суспільством, ведеться ним не на життя, а на смерть. Але в буржуазному суспільстві немає місця цим талантам. Наполеон, про якого мріє Жюльєн, це вже минуле, замість героїв прийшли торгаші, самовдоволені крамарі; ось хто став істинним «героєм» у ту пору, у якій живе Жюльєн. Для цих людей смішні видатні таланти і героїзм, — усе те, що так дорого Жюльєну.

Головним стрижнем усіх творів Стендаля було прагнення щастя. І для його героїв щастя не мислилось без кохання. Здатність кохати - це ніби міра величі характеру героя.
Спочатку Жульєн Сорель розглядає кохання як засіб досягнення кар'єри. Завоювання серця пані де Реналь для Жульєна було чимось на кшталт завоювання фортеці Наполеоном. Однак щирість почуття Луїзи де Реналь змушує вперше в житті забути про своє честолюбство, гордощі і віддатися коханню, пізнати щастя Хай воно було коротким, але воно було створене любов'ю. Він не розумів цього, швидше відчував, хоч і вмовляв себе забути про все заради майбутньої кар'єри Кохання людини варте стільки, скільки важать його достоїнства. І по-справжньому оцінила їх Матильда де Ла-Моль. В її очах він бачить не тільки кохання, але й повагу до нього як до людини талановитої, вивищеної, розумної і щирої. Кохання стало справжньою оцінкою достоїнств Жульєна Сореля. Разом із тим саме кохання змусило Жульєна виявити в самому собі "червоне" й "чорне", аби після тривалих вагань зробити вибір. Кохання не терпить брехні, нещирості й змушує хоча б самому собі сказати правду. А правда в тому, що компроміс, якого він так прагнув досягти, неможливий. І треба вибирати свій шлях, треба зрозуміти, що є життя для тебе. Жульєн зрозумів, що саме кохання здатне наповнити сенсом кожен день життя. Його сила і краса, його животворний вплив важить набагато більше за всю славу світу. От тільки дійшов він цього висновку наприкінці життя. Власне, він сам прирік себе на смерть, бо перед коханням, як перед образом, не міг брехати. Кохання - це найвищий сплеск душевних сил, який виявляє всю велич душі закоханого. Саме так сталося і з героєм Стендаля.
Вот тебе сочинение.... Хз подойдёт-ли.... посмотри)

ху, виручіли =)