Як людина, що за вечір може закохатися двічі, а то і тричі,
Я побуду вразливим, скажу тобі це у вічі:
Я чекав тебе цілу вічність.
Так, навчитися це казати — складний процес.
Бо спочатку всі трохи наївні, як зранку секс.
Трохи втомлені, заціловані і пом‘яті.
Не шукай мене в кавовій гущі, шукай у м‘яті.

Не ховайся від мене у темряву, у куток.
До таксі через місто, до мене — один ковток.
Один доторк прекрасно-шалений з ударом струму.
Я зіграю тобі, бог робив мої срібні струни.

Тож, цілуй мене вже і багряна кажи «Твій хід».
І тоді неважливо, куди там летить шахід.
Скажу більше: тоді вже Хадід не така і Белла.
Обережно з дверима, над ними висить омела.

Зранку ти полетиш на Захід, а я до снів.
Потім ти до снів на одному з легких човнів.
Я ж до Мексики, танцювати життя з мерцями.
Потім ми поміняємося місцями.
Потім ти занотуєш у nota bene:
«Якщо раптом захочеш пригод, це тобі до мене».

Потім ти на світанку стривожена набереш
І спитаєш «Чи наш роман не синонім меж?»
Але бог так малює нас, зайняті всі триноги.
Ось і все, відбій повітряної тривоги. Sedrik