Колониальная Политика России и Австровенгрии

Question

Что дает основание утверждать что политика Австро- Венгрии и России имела колониальный характер?

Игорь Гладун · Accepted Answer

Обе империи не имели заморских колоний, Россия продала Аляску в 1867 году, обе страны втягивали всё многонациональное население в единую структуру развития общества и культуры и не стремились овладеть землями на других континентах, это были континентальные державы. В Западной Европе большинство стран имело заморские колонии или зависимые страны. Даже маленькая Бельгия имела колонию Конго, многократно превышающую её собственную территорию. Разница в том, что континентальные империи были полностью в своих границах и всё население могло перемещаться и переезжать в различные области, а морские империи жестко эксплуатировали аборигенов в своих колониях, забирали ресурсы, не развивая эти земли культурно и экономически. Но так или иначе, это не спасло ни континентальные, ни тем более морские империи, все они рухнули и остались в истории, это окончательно произошло в 20 веке.

Ирина Вадим · Answer

Ни чего не даёт. 
 
Колония - страна лишонная экономической, политической и духовной самостоятельности. 
Забирали только политическую составляющую. 
Экономическую и духовную оставляли. 
Так, что не катит под колонию.

Мария Калинина · Answer

Нет оснований так утверждать. Обе империи были многонациональными, в них титульная нация имела больше прав, чем остальные, но это вовсе не колониализм. Эти две империи, единственные из великих держав, не имеющие колоний.

Юлия Яковлева · Answer

не первая не вторая никогда не были колониальными державами. Примеры это Королевство Великобритании, франция, Испания...

Марьяна · Answer

Нет они ими не были... Англия славилась ими, Франция, Голландия, Бельгия, Испания, Дания.

Egen Vorobev · Answer

У Російській імперії царі користувалися необмеженою владою, чого не було у жодній країні Європи: ніде бюрократія не була такою деспотичною, поліція такою жорстокою, а народ таким безправним, як у Росії, Управління Росією здійснювалося без урахування відмінностей національного походження та історичних традицій багатьох інших народів імперії. Щодо України, то виходячи з того, що українці за мовою і культурою були близькоспоріднені з росіянами, царський уряд став розглядати її як невід'ємну частину Росії, що на деякий час "випадково" була відірвана від неї.

Австрійська імперія за політичним устроєм являла собою багатонаціональну імперію: конгломерат двох великих народів - австрійців і угорців, і ряд менших етнічних груп. Тут жодна нація чи народність не мала абсолютної більшості, тому жодна національна культура не була такою визначальною, як російська культура в царській імперії. Проте най впливовішою нацією були австрійці, а німецька мова переважала в армії і серед чиновництва. Становище українців в національному питанні було дещо кращим ніж в Росії, однак на всіх територіях західні українці терпіли тяжкий гніт своїх сусідів: у Галичині - поляків, Буковині - румунів, Закарпатті - угорців. Австрійський уряд мало робив для захисту українців.

У своєму управлінні монархіями імператори спиралися насамперед на армію та бюрократію. Армія боронила, а при нагоді й розширяла кордони імперії.

Вона також забезпечувала внутрішній порядок. Бюрократія збирала податки (більша частина яких ішла на утримання її самої та армії), а також прагнула організувати суспільство у спосіб, що найкраще відповідав інтересам імперії. Імперські бюрократи, які правили у ХІХ ст., вважали, що чим більшою кількістю законів і правил вони обкладатимуть суспільство, тим ліпше буде в ньому жити. ї хоч місцева верхівка й далі зберігала своє значення, проте важливі рішення, що визначали життя українців, все частіше приймали імперські міністри у далеких столицях.