Розкрийте зміст та головну думку поезіі.Визначте іі віршовий розмір і художні засоби творення образів.

Слова росли із ґрунту, мов жита.

Добірним зерном колосилась мова.

Вона як хліб. Вона мені свята.

І кров’ю предків тяжко пурпурова.

А хтось по ній прокопував рови.

Топтав, ганьбив нам поле найдорожче.

І сниться сон: пасуться корови —

сім тучних, але більше тощих.

Скубуть озиме, нищать ярину,

ще й гидять, гудять, ратицями крешуть.

Трагічна мово! Вже тобі труну

не тільки вороги, а й діти власні тешуть.

Безсмертна мово! Ти смієшься гірко.

Ти ж в тій труні й не вмістишся, до речі.

Вони ж дурні, вони ж знімали мірку

з твоїх принижень — не з твоєї величі!

Твій дух не став приниженим і плюсклим,

хоч слала доля чорні килими

то од Вілюйська до Холуйська,

то з Києва до Колими.

З усіх трибун — аж дим над демагогом.

Усі беруть в основу ленінізм.

Адже ніхто так не клянеться богом,

як сам диявол — той же шовінізм.

Як ти зжилася з тугою чаїною!

Як часто лицемірив твій Парнас!. .

Шматок землі,

ти звешся Україною.

Ти був до нас. Ти будеш після нас.

Мій предковічний,

мій умитий росами,

космічний,

вічний,

зоряний, барвінковий…

Коли ти навіть звався — Малоросія,

твоя поетеса була Українкою!