Читачі завжди захоплюватимуться героями твору — величними, красивими, волелюбством Остапа й Соломії та їхнім великим коханням, попри їх трагічну долю. Не зібрав і не повів красень Остап хоробрі козачі полки на лютих панів. Не звила свого щасливого й вільного гнізда Соломія. Коротка була мить вільного життя Остапа й Соломії. Але то була найщасливіша, безсмертна мить. Нескореною пішла в небуття Соломія. Нескореним до віку залишився Остап. Тому вони, борці за свободу, за своє щастя, залишилися жити у віках. Вони й зараз наче промовляють до всіх нас: любіть свободу, кохайте свій рідний край, будьте вільними, завжди вільними!
Минули роки, Остап уже сивий дід, він живе біля Дунаю, поблизу того місця, де загинула Соломія. В його спогадах — завжди Соломія. Йому й досі — через десятки літ — чується її голос.
«Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав… Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга — чекає й не дочекається, коли злучиться з нею… » — каже Остап.