⇢ 
Nikita
Misha
«Уявімо собі скромну людину, що спробувала оцінити себе на певних підставах – питаючи себе, чи має такий чи инший хист, чи відзначається в якомусь напрямку – і збагнула, що не має жодної видатної якості. Ця людина буде почуватись обмеженою і простою, необдарованою, але вона не почуватиметься «масою»
Хосе Ортеґа-і-Ґасет [1]
Словом «шляхетний» ми звикли означувати людину, котра, на наш погляд, володіє певними особливими якостями, що вирізняють її поміж инших. Причому, зазвичай ми звертаємо увагу на виховання і манеру поводитись, навіть, більше на друге, ніж на перше, бо саме за манерою поведінки судимо про виховання, яким би оманливим не було б таке судження. Саме слово походить від др. верхн. нім. slahta, що означає – рід. Синонімом і прототипом шляхти є римське поняття «патриції» (лат. patricii, від pater – батько) . Тобто, однією з основних ознак шляхетности була належність до певного роду, шляхетність батьків. Якщо розглядати шляхетність таким чином, то ми дійсно відійшли від первісного його значення. Однак належність до певної суспільної групи (до патриціїв, наприклад) передбачала певну поведінку, відповідно, у нашому вжитку частина первинного значення слова «шляхетність» зберігається.
Аналізуючи шляхетну людину, Гасет пише, що «добірна чи визначна людина відчуває глибоку внутрішню потребу звернутися до якоїсь норми поза собою, вищої за себе, якій вона добровільно підпорядковується. […] ми відрізнили визначних людей від простих людей, кажучи, що до перших належить той, хто вимагає багато від себе, а до других – той, хто нічого від себе не вимагає, а задовольняється тим, чим він є, і навіть захоплений собою» [2] .
Проте, коли розглянути спостереження Ґасета, що шляхетна людина мусила спочатку набути своєї шляхетности, а далі вона і її нащадки постійно докладали зусиль, щоб зберегти її, – це вже наштовхує на певну дисципліну, а дисципліна передбачає підпорядкування. Мені здається, важливою умовою шляхетности є саме добровільність того підпорядкування, адже звичайну людину, оскільки вона не визнає жодної норми над собою, потрібно підпорядкувати силою, а шляхетна людина тому і панує, що мусить підпорядковувати собі простолюд, щоб той не перетворив життя у цілковитий хаос. Шляхетність виявляється у постійному бажанні самовдосконалення, у постійній дії на противагу інертності та самовдоволенню. «Для мене шляхетність – це синонім напруженого життя, що постійно прагне перевершити себе, прорватися від старих досягнень до намічених обов’язків і вимог» [3] . Виходить, шляхетна людина сама собі створює обов’язки та вимоги, щоб діяти згідно з ними. Можна проінтерпретувати це так: шляхетна людина прагне мислити, причому мислити не хаотично, а певним чином – мислити оформлено, до того ж оформлено не будь-як; вона сама створює собі ту форму, якій потім підпорядковується, і саме та оформленість витворює більш досконалу шляхетність. Подібно музиці, наприклад, складаючи ноти певним чином, керуючись певними правилами, ми отримуємо, приміром, симфонію, а не безладне нагромадження звуків. Чи ні? Чи форму, якій треба слідувати, створює хтось инший (Бог, правитель, якісь певні авторитети і т. п.) .
Похожие вопросы