походження епосу.Поетична техніка епосу.Гекзаметр.Своєрідність епічної фабули та епічного героя. Поняття «

Моя твоя не понимать....

«Слово про минувшину». Епос давньогрецькою мовою озна¬чає «слово, сказане про минувшину». Такі слова-оповіді в тій чи іншій формі мали всі стародавні народи. У сучасному літе¬ратурознавстві поняття епос використовується на позначення літературних творів, основною особливістю яких є оповідаль¬ний виклад (роман, оповідання, новела та ін.). У стародавньому світі до «слів про минуле» належали епічні пісні, або епопеї.
Епос — один з родів літератури, який зображає світ у формі авторської розповіді; оповідна поезія про героїчні вчинки певного легендарного персонажа, важливі події минулого тощо.
Давні виконавці інтуїтивно відчували потребу відрізнити такі пісні від щоден¬ного мовлення, надати їм урочистості, адже під час їх вико¬нання у співочому колі нібито були присутні боги. Так виник гекзаметр — форма, що була достатньо великою, але не важ¬кою для вимовляння, урочистою через свою повільну ходу, що нагадувала вічний біг хвиль Егейського моря, але могла пере¬ходити у стрімкий біг, скидаючись на корабель, що зловив у своє вітрило попутній вітер. Гекзаметр створює гармонію. Гекзаметр складається з шести однакових ритмічних компонентів, названих греками стопами, з паузою — цезурою — в середині рядка. В основі гекзаметра — стопа під назвою дактиль, або палець (стопа схожа на руку з витягнутим уперед вказівним пальцем).
Спершу поет допомагає уявити напружені м’язи Сізіфа. Четвертий рядок, навпаки, створює враження швидкого бігу Стопа — найкоротший відрізок віршового розміру. Цезура — пауза в середині віршового рядка. Дактиль — трискладова стопа з наголосом на першому складі. Гекзаметр — вірш шестистопного дактиля, з цезурою після друго¬го складу третьої стопи, з двоскладовою останньою стопою (хореєм). донизу валуна, що зірвався з вершини. Але ж мука Сізіфа три¬ває вічно. Тому наступний рядок Гомер знов наповнює важким ритмом, що закономірно уповільнюється, переходячи знов до спокійного плину оповіді. Світ ідеального минулого. Другою важливою особливістю епосу є прагнення поета змалювати в своєму творі відмінний від сучасності світ, світ ідеального минулого. В цьому ідеаль¬ному минулому панує недосяжний сучасності лад, що полягає в гармонії спокою, скульптурності.
Як у скульптурі, герої епо¬су ніби завмерли в русі. Іншою особливістю ідеального минуло¬го є його цілковита краса. Поет милується всім, на що падає його погляд. Більше того, він називає кожну річ «божествен¬ною», «блискучою». Під час опису ідеального минулого епічний співець постійно вдається до перебільшень — гіпербол. Поет нагадує слу¬хачеві, що його перенесено до ідеального світу, в якому слід споглядати та засвоювати найкращі зразки і прагнути хоч тро¬хи їм відповідати. Так, коли в пісні двадцятій «Іліади» Еней під час бою з Ахіллом хапає камінь, щоб жбурнути ним у воро¬га, Гомер підкреслює: камінь такої ваги, що з нинішніх людей його підняли б лише двоє разом.
Головні ознаки давньогрецького епосу:
— ідеалізація світу минулого, повчальність;
— урочистість та гармонійність оповіді;
— гіперболізація;
— виконання речитативом під супровід музики, форма викладу — гекзаметр;
— штучно архаїзована мова. вання в буденному житті.
Тому епічні поеми розподіляються на дві великі групи: героїчні та повчальні. В героїчному епосі опи¬суються риси та поведінка людини в критичних ситуаціях, на¬приклад, на війні або в мандрах. Повчальні епопеї розповідають про мирне, буденне життя. Цей епос виник пізніше і становить набір правил та житейських порад у поетичній формі. Майстерність епічних співців. Намагаючись занурити слу¬хачів у минуле, епічний співець — аед — використовує багато різних засобів. Цей речитативний словоспів, коли поет урочисто проголошує свій твір, підспівуючи в деяких час¬тинах, цей акомпанемент ліри, що раз у раз повторює урочистий мотив, відлунюючи в рядках гекзаметра. Згодом по