Поможіть будь-ласка, це стосується тих хто читав "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"

а що там складного. пам"ятаю - прочитала цей роман на одному диханні. тоді мені було цікаво, а зараз, мабуть, вже ні.
подумайте логічно: чого б вона ставала дружиною розбійника. коли з неї вистачило батька... .

У шлюбі розбійника і повії народилась дівчинка - чиста, незаймана. Як втілення народних уявлень про красу, душевне здоров’я, моральну чистоту змальована Галя в романі. «Польовою царівною» названо її в романі, і читач одразу уявляє всю чарівність дівчини. Письменник її порівнює з перепілкою, білочкою, причудою, що заворожила парубка. Щира, весела усмішка на устах, добрі оксамитові очі, вся невеличка, в’юнка постать «польової царівни» , мов у дзеркалі, відбивають її внутрішні якості, основні риси характеру дівчини. Схематичність образу проявляється у її портретній характеристиці. Автор зображає її такою красунею, яка виглядає інородцем у злодійському середовищі.

В образі Галі авторові найбільш пощастило відобразити людську сторону людини: високі моральні якості, благородні людські почуття.

Живе Галя з своїми батьками на хуторі, далеко від села, від людей. Крім своєї домівки вона не знала іншого середовища, інших людей. Проте погляди її на життя в корені відрізняються від поглядів її батьків, Чіпки. Вона не піддалася згубному впливові батьків, не сприйняла огидливих рис нездорового соціального середовища, знайшла в собі сили засудити злочинне товариство на чолі з Чіпкою і її батьком, назвавши свою хату тюрмою, пеклом, в якому вона мучилась, скніла: «Ти думаєш, - перегодя трохи, знову почала Галя - ти думаєш - легко мені дивитись на життя батькове побік з життям добрих людей!. . Сиди, як у тюрмі, на запорі… Настане вечір - ціла юрба п’яних людорізів валить у хату…» .

Вона прагне покинути це кубло, виїхати в інший край і чесно, мирно працювати, її мучить, що вона - розбишацька дочка, носить награбоване, знається, живе поруч з душогубцями, гультяями: «Це все, що на мені, - все грабоване! Ти думаєш і не давить воно мене? Мов хто рукою за горло душить, випирає дух з мене… Ще день - сяк-так, переможеш… А вночі ляжеш спати, то й привиджується тобі: буцім лізе хто, кричить: «Оддай мій платок!.. » - та й тягне за волосся… «Оддай моє намисто!. . -та й хапає холодними, як лід, руками за шию… Ти думаєш… легко воно мені носити його, - оце рам’я?. , легко? ! Та як ухопить зо зла руками шовкову спідницю, так і рознизала од подолу аж до самого стану…» , її весь час мучать думки про тих людей, добро яких вона носить. Для неї «краще голою ходити, ніж мучитися у «тюрмі», в якій вона живе» .

Тавро всіх її переживань лежить на її обличчі, відчувається в поведінці, в співах. Зовні вона здається веселою, а на душі - неспокій і тривога. Мова Галі тиха, лагідна, поетична, як і її вдача. Вона не говорить, а «щебече, як ластівочка» .

далі по тексту:

Анюта, а кто сказал, что будет легко учиться? Надо самой напрягаться, в твои то годы)))))))))))