Хто може скинути або дати посилання на оповідання Сухомлинського "Байдужість до батька-матері не прощається"?

Всі можуть королі, всі можуть королі! І долі всієї землі вершать вони деколи. Але, що ні говори, одружуватися по любові Не може ні один, жоден король! Не може ні один, жоден король! «Я одружуюся! Я одружуюся! Я одружуюся! » — Луї сказав, Але збіглися тут сусіди-королі! Ах, яким же був скандал! Ну яким же був скандал. Але втім пісня не про нього, а про любов!

Живе у народі хвилююча бувальщина про материнську любов.

У маленькій лікарні на околиці великого міста лежали дві матері Чорнокоса й Білокоса. Вони народили синів у один і той самий день. Обидві матері були щасливі. Вони мріяли про майбутнє своїх синів.

— Я хочу, щоб мій син став видатною людиною, музикантом або

письменником, відомим в усьому світі, або інженером космічних кораблів, -
сказала Білокоса мати.
— А я хочу, щоб мій син став доброю людиною, — сказала Чорнокоса мати.

— Щоб ніколи не забував матері й рідного дому, любив Батьківщину і ненавидів ворогів.

Щодня до молодих матерів приходили чоловіки, затамувавши подих, дивилися на личка своїх синів. А в очах сяяли щастя, подив і замилування.

Минуло тридцять років. У ту саму лікарню прийшли дві жінки Чорнокоса й Білокоса. В їхніх косах уже сріблилася сивина, але жінки були такими ж гарними. їх обох поклали в одну палату, щоб лікувати серце. Жінки впізнали одна одну, розговорилися.

Ким же став твій син? — спитала нарешті Чорнокоса мати.

Видатним музикантом, — з гордістю відповіла Білокоса. — Він тепер диригує оркестром, виступає у найбільшому театрі, буває за кордоном. І назвала ім'я сина.

— А твій ким став? — спитала Білокоса.

Хліборобом. Механізатором! Син мій оре землю й сіє хліб, збирає врожай. Живемо ми в селі, у сина двоє дітей.

А проте, щастя тебе обминуло, — сказала Білокоса. — Твій син став простою, нікому не відомою людиною, таких мільйони...

І дня не минуло, а до Чорнокосої матері приїхав син. В очах неньки світилася радість — здавалося, вона в цю мить забула про всі болі.
— Видужуйте, мамо, —сказав син і на прощання поцілував її.

А до Білокосої матері ніхто не прийшов.
— У сина зараз концерт... Якби не концерт, він, звичайно, прийшов би, -

задумано мовила Білокоса.
На другий день надвечір до Чорнокосої матері знов приїхав син-хлібороб. Привіз бджолиний мед, паляницю, яблука. Від щастя обличчя в Чорнокосої матері засвітилося і зморшки розправилися.

До Білокосої матері ніхто не приходив.

Увечері жінки лежали мовчки. Чорнокоса усміхалася, а Білокоса тихо зітхала, боячись, щоб її зітхання не почула сусідка.

Так повторилося і втретє, і вчетверте. Минув місяць. До Білокосої матері так ніхто й не прийшов. Лікарі сказали Чорнокосій матері: «Тепер ви зовсім здорові». А Білокосій лікар тихо мовив: «Вам ще треба полежати. Звичайно, ви теж станете зовсім здоровою». Говоря­чи це, лікар дивився чомусь убік.

За Чорнокосою матір'ю приїхав син. Він привіз букет великих червоних троянд.

Прощаючись із Чорнокосою матір'ю, Білокоса попросила побути з нею кілька хвилин наодинці. Коли з палати всі вийшли, Білокоса мати зі сльозами на очах сказала:

— Скажи, люба, як ти виховала такого сина? Ти щаслива, а я...— і вона заплакала.

Ми розлучаємось і ніколи більше не побачимося, — сказала Чорнокоса. — Бо не може бути втретє такого збігу. Тому я скажу тобі всю правду. Син, якого я народила в той щасливий день, помер... Помер, коли йому не було ще й року... А це... не кровний мій син, але рідний! Я усиновила його трирічним хлопчиком. Але для нього я — рідна мати. Ти це бачила своїми очима. Я щаслива. А ти нещасна людина, і я глибоко співчуваю тобі. Якби ти знала, як я страждала в ці дні за тебе. Вийдеш із лікарні, піди до сина і скажи: його байдужість повернеться проти нього. Як він ставиться до матері, так і його діти ставитимуться до нього. Байдужість до батька-матері не прощається