твір на суспілну тему у публіцестичному стилі

Сучасне телебачення має в руках могутню силу. Згадую репортажі про повінь, яка нещодавно прокотилась Європою. Мене вразив не розгул стихії та не масштаби руйнувань, а поведінка людей. Частина рятувалась, інша частина їх рятувала (інколи виявляючи справжній героїзм) , а третя — щодня відвідувала місце біди як атракціон. Чехи, які юрмилися в Празі біля Карлового мосту, щоб не проґавити моменту, коли цей шедевр архітектури змиє хвиля; німці, які з не меншим захопленням спостерігали за тим, як повінь руйнує тільки-но відновлений дрезденський Цвінгер, де, між іншим, зберігається «Мадонна» Рафаеля; росіяни, які рвалися відпочивати на узбережжя, де ще не були прибрані тіла загиблих; українці, які мародерствували на зруйнованих водною стихією чернівецьких базарах.. . Різні країни, різна ментальність, а результат, як бачите, той самий. Він ще красномовніший через те, що цей своєрідний тест Творець запропонував людям майже одночасно. Телебачення ж його просто зафіксувало.
Проте результати опитувань, які час від часу проводять у різних країнах, свідчать, що в занепаді культури та духовності все одно звинувачують пресу. Останнє з відомих мені опитувань провели не так давно в сусідній Росії. 60 % респондентів твердо переконані, що духовність і культура в їхній країні в повному занепаді. Винне насамперед телебачення, яке змагається в показі «чорнухи» та поганого іноземного кіно, а свого рідного не показує і не знімає. Думаю, що таке опитування в Україні дасть не менш виразні результати, а оцінки стану вітчизняної культури будуть ще різкішими.
На мій погляд, такі опитування засвідчують не лише стан духовності та культури та визначають їх «гробарів» . Вони свідчать і про те, що ми все ще чекаємо, що хтось за нас обере «розумне, добре, вічне» , розсіє його, а нам залишиться тільки спожити готовий продукт. А як же свобода вибору, яка, безумовно, є досягненням нашої молодої та недосконалої демократії? Ми нарешті отримали доступ до таких явищ культури, про які й мріяти не могли в часи тоталітарного минулого. Тобто вибір — година з Хемінгуеєм чи вечір з Хічкоком — це наш вибір. Ми отримали можливість самим визначати якість культурного продукту, який би хотіли мати. До того ж вибір є де реалізувати: достатньо бібліотек (хоча вони й животіють, а не живуть) , збільшилася кількість театрів, музеїв, художніх галерей.