Пожайлуста, помогите найти "твір" , "як мені одного разу пощастило".

минулого літа мені пощастило відпочити біля Каспійського моря. Наші знайомі їхали до Дагестану своєю машиною й запропонували мені поїхати з ними. Шлях був неблизький. Ми перетнули україно-російський кордон і рухалися до Дагестану, де ми планували відпочити біля моря. Минули Ростовську область, Ставрополля. Липнева спека навіть ховрашків виганяла з нір, і вони стовпчиками стояли в степу, начебто спостерігали за рухом нашої машини. От і Дагестан. Попереду засинів Каспій. Я проводила практично весь день біля моря, тільки на обід приходила додому. Мені розповіли, що море щороку завойовує все нові ділянки пляжу. І дійсно, воно впритул наблизилося до набережної. Щоб затримати наступ моря на місто, уздовж узбережжя вбили залізобетонні палі, вдаряючись об які, хвилі втрачають свою силу. …З ранку море бушувало, небо затяглося низькими щільними хмарами. Надія на те, що вигляне сонце, швидко згасла. Я була на пляжі одна. Правда, віддалік бродив якийсь пес-бродяга. Здавалося, він не знав, куди себе подіти. То підходив до води, але, злякавшись шуму хвилі, що набігала, відскакував, то обнюхував каміння, покрите викинутими на берег водоростями. Я дістала із сумки бутерброд і, відламавши шматочок хліба із сиром і ковбасою, кинула собаці. Вона спочатку боязко покосилася на мене, а потім не поспішаючи почала їсти. Незабаром я зрозуміла, що пригощати доведеться ще декого. Просто над моєю головою пролетіли дві чайки і присіли неподалік на кам’яну брилу. Мені приємна була компанія собаки і чайок. Я вирішила і чайок зробити учасницями трапези. Відламавши шматочок хліба, кинула їм, але не помітила, як з’явилася ще одна чайка, що на льоту схопила угощання, призначене зовсім не їй, і полетіла.

Навіть дорослі люблять пустувати і, узявши дзеркальце, змушують танцювати на стіні сонячних зайчиків.

Наш клас зранку залитий сонцем. Навіть якщо не брати в руки дзеркала, сонячні зайчики все рівно будуть стрибати по стінах класу. Вони відбиваються від стекол портретів, що висять на стіні, книжкових шаф та просто від різних блискучих предметів.

Одного разу ми вирішили використати сонячний зайчик у своїх інтересах. Мала бути контрольна з математики. Ми з хлопцями домовилися прийти на урок із дзеркальцями. Якщо в когось виникнуть на контрольній труднощі з виконанням завдання, він непомітно витягне дзеркальце і змусить танцювати на стелі й стіні сонячний зайчик. Тоді всі ми випустимо на волю і своїх сонячних зайчиків і відвернемо цим увагу вчителя, щоб допомогти «потопаючому» .

Усі дні перед контрольною були сонячними. Здавалося, наш задум легко здійснити. Але на початку контрольної небо затяглося хмарами. Погода немов вирішила нас покарати. Жодного проміннячка не пробилося за весь урок до класу. Продзвенів дзвоник, ми здали контрольні роботи вчителю. По обличчях друзів було зрозуміло, що не всі справилися з завданням.

Коли ми поверталися додому, знову яскраво світило сонце. Воно відбивалося у весняних калюжах і струмках, у вікнах будинків. Здавалося, виймай дзеркальце і лови сонячні промені скільки душі завгодно. Але робити цього чомусь не хотілося.