Коментар
“Недалеко від ханського палацу підноситься гробниця, збудована в східному стилі, з круглим куполом. Серед мешканців Криму існує переказ, що цей пам’ятник був поставлений Керім-Гіреєм на могилі невільниці, яку він дуже кохав. Була то ніби полька, з роду Потоцьких”, - зазначав Адам Міцкевич.
Поет називає Потоцьку “молодою трояндою”, котра зів’яла (померла) в краю вічної весни – Криму – через тугу за батьківщиною. Дні в чужому краю відлітали від невільниці, мов золотисті метелики, залишаючи лише гіркі спогади.
Автору здається, що зірки на нічному небі, котрі знаходяться у напрямку Польщі, світять яскравіше. Він висловлює припущення: це через те, що Потоцька часто дивилась на них і, сумуючи, плакала.
Адам Міцкевич пророкує в сонеті, що закінчить свої дні на чужині, як і Потоцька. (На довгі роки поет був відірваний від батьківщини. Він помер у Константинополі і був похований в Парижі. В 1890 році прах Міцкевича було перевезено до Польщі і перепоховано у Кракові.) Йому хотілося б почути коло могили рідну мову і воскреснути в майбутньому у віршах іншого польського митця.