Подскажите, какой вариант правильный?

г)

Думаю, "б) слова «прошу́» в українській мові не існує". "звертаюсь з проханням" тоже с ударением на первом слоге, не подходит.

Підходить відповідь Г)

Щодо дієслів прошу (наголос на другому складі) й прошу (наголос на першому складі), то вони розрізняються стилістично. Тільки прошу (наголос на першому складі) є синонімом до будь ласка. Прошу (будь ласка) заходьте.
Коли звертаємося до когось із
проханням, клопотанням щось зробити, виконати якусь дію, кажемо: «Прошу́ зайти»,
«Прошу́принести́», «Прошу́вста́ти», «Прошу́ви́ступити».
Наприклад: « — Любий мій, як захисник й комуніст, і як суддя, прошу́ вас як слід
зрозуміти те, що я казатиму» (Довженко); «Здоровлю вас з родиною і бажаю од серця
кращого Нового року, ніж як був попередній. Цілую Вас сердечно і прошу́ вибачити, що
пишу коротко, бо щось нездужається» (Коцюбинський).
Прошу́ із наголосом на другому складі вживається в усталених словосполученнях
типу: прошу́ любить і шанувати; прошу́ ува́ги, прошу́ слова. Наприклад: «Я тебе до себе в
куми прошу́, У куми! Бог послав мені сина. Прошу́ тебе охрестити. І дочку прошу́, — товче
йому Олексій Іванович» (Панас Мирний); « — Ну, це вже занадто! — схопився з місця
Попович. — Я прошу́слова, мене не так зрозуміли, очевидно» (Головко).
Наголос про́шу, паралельно із прошу́, вживається тоді, коли треба передати ввічливу
3
форму запрошення ввійти, або при частуванні, тобто в тих випадках, коли воно виступає у
функції вставного слова: «Про́шу, будь ласка, запропонувала вона, відчинивши двері до
просторого кабінету хірурга» (Іван Ле).
«Прошу́ сідати» і «Про́шу, сідайте», «Прошу́ вибачити» і «Про́шу, вибачте» — ці
паралельні вислови виражають прохання, спонукання виконати певну дію. Зміст у них
однаковий, але стилістичний відтінок різний. Перше більш категоричне, близьке до
наказовості, а друге, завдяки інтонації вставного слова про́шу або прошу́, передає ввічливу
форму звертання, яке завжди в таких випадках можна замінити формою будь ласка.