Уривок з твору

Маруся Чурай - Костенко Ліна

Зітхнули райці. Обізвався первий:
- Та тут таке! Козак у нас погиб.

- Погиб? Козак? То що у вас в Полтаві?
Облога? Зрада? Засідка? Бої?
- Та ні. Маруся. Он сидить на лаві.
Струїла хлопця. Судимо її.

Той засміявся: - Отакої к бісу.
Під Білу Церкву стягнуто полки.
Палає Київ, знищено Триліси.
У вас же он як гинуть козаки!

Там бій. Там смерть. Там зламано границі.
Людей недохват. Ллється наша кров.
А тут - погиб.... У вас ще на спідниці
не перешили ваших коругов?

- У вас, у нас. Ви Січ, а ми Полтава.
У вас правa, ми ж - охоронці прaва.
У вас за вбивство кара там яка? -
Козак сказав:
- А проста. Як по злoбі
козак уб'є, не дай бог, козака, -
живого з мертвим ув одному гробі!

- А тут, бач, інше. Тут все навпаки.
Погиб козак од женської руки.

- Домарики, така у вас і смерть.
Безславно вмер, а кажете: убито.
А запорожці - люди без круть-верть,
все кажуть щиро на своє копито.
Якби ми ремигали, як воли,
якби ми так чесали язиками,
то вже б давно Вкраїну віддали,
не мавши часу бути козаками.

Ця дівчина.. . Обличчя, як з ікон.
І ви її збираєтесь карати? !
А що, як інший вибрати закон, -
не з боку вбивства, а із боку зради?

Ну, є ж про зраду там які статті?
Не всяка ж кара має буть незбожна.
Що ж це виходить? Зрадити в житті
державу - злочин, а людину - можна? !

Суддя сказав: -- Знаскока тут не мона.
Тут, запорожче, треба Соломона.