Потрібен твір на тему: . В чьому пафос гуманізму новели Хвильового "Я романтика"

вот подборка в тему. .

смотивируйте самостоятельно.. .

ГУМАНИЗМ Сколько зла во имя гуманизма! Манолис Анагностакис. Перевод Ирины Ковалевой «Иностранная литература» 2008, №2

ГУМАНИЗМ Мы пробились к своим\ и спасли драгоценную жизнь. \Это в битвах рожденный, \ пропитанный кровью и\ потом, \самый истинный, \ самый русский\ гуманизм. Семен Гудзенко 1942 Товарищи
ГУМАНИЗМ Но тот, кто двигал, управляя\Марионетками всех стран,— \Тот знал, что делал, насылая\Гуманистический туман: \Там, в сером и гнилом тумане, \Увяла плоть, и дух погас, \И ангел сам священной брани, \Казалось, отлетел от нас: Александр Блок 1910-1911 ВОЗМЕЗДИЕ\Поэма
ГУМАНИЗМ Потому не дерись - проявляй гуманизм. \Для любимой своей ты построй коммунизм, Но всегда будь готов ее в задницу пнуть -\И пусть катится спину на фабрике гнуть. Андрей Добрынин 1999 Я по жизни шагаю на крепких ногах,
ГУМАНИЗМ Потому не дерись - проявляй гуманизм. \Для любимой своей ты построй коммунизм, Но всегда будь готов ее в задницу пнуть -\И пусть катится спину на фабрике гнуть. Андрей Добрынин 1999 Я по жизни

гуманизмА гуманизм не просто термин, \К тому же, говорят, абстрактный. \Я обращаюсь вновь к потерям, \Они трудны и невозвратны. Давид Самойлов ПЕРЕБИРАЯ НАШИ ДАТЫ
г

ГуманизмНо и мои друзья не верят, Что я великий гуманист.. . А хорошо, что ветер веет, И хорошо, что зелен лист. Николай Глазков

Гуманист: \ Что Бог? Он жил, страдал, исчез\ Недолог Божий век. \ На лестнице существ\ Отныне выше прочих – человек\ Новый мистик: \ Да! Человек-Отец, \ а Бог – смиренный Сын\ А не творец и скрытый властелин Сергей Стратановский 1979 ДИСПУТ
ГУМАНИСТЫ Святой гуманности поборник, \ Я равноправья женщин жду. \ Но - если бьет курсистку дворник, \ Я обойду! Я обойду! Александр Амфитеатров 1904 ГЕРОЙ НАШЕГО ВРЕМЕНИ
гуманисты Д. Давыдову\\ отчего, отчего\ отчего гармонь поёт? \ оттого что кто-то любит\ гуманиста Михаил Нилин

гуманисты Пестрый хлам забирается в облака. \ Но копни поглубже! Честное слово, \ Обнаружишь красивого-молодого\ Гуманиста, художника, вахлака. Александр Беляков. Бальзаковской порой 2000

ГУМАНИСТЫ я \ диву давался, \ как стало возможным нацитироватЬ из классиков - \ гуманистов - \ демократов - \ столЬко желчного недоволЬства, высокомерия, скептициЗма. Алексей Шельвах Ирои-комическая поэма (приключения англичанина)
ГУМАННОСТЬ С каждым своим подчиненным, \ Будь он хоть мелкий писец, \ Я обращаюсь гуманно, \ Даже почти как отец. Петр Вейнберг 1865 ЭКСТРЕННЫЙ СЛУЧАЙ

Микола Хвильовий — надзвичайно яскрава особистість, став визнаним лідером цілого літературного покоління. Його багатогранна творчість і незвичайна постать мали величезне значення не тільки у літературному процесі 20-х років, але вплинули на розвиток української культури і суспільно-політичної думки всього XX століття. Однією з найважливіших для Хвильового впродовж усієї його творчості була проблема розбіжності мрії і дійсності. Усі романтичні герої письменника живуть поза своїм часом, у мріях про ідеальне майбутнє або в спогадах про минуле. Однак ці революційні романтики зажадали силою ощасливити світ, і цей свій задум вони поставили над самоцінністю людської особистості. їх абстрактна ілюзія обернулася крахом надій, відчуттям спустошеності, коли замість гармонійної дійсності, яку вони хотіли вибороти, запанували хаос і руїна. Письменникові було боляче за зраду високих ідеалів революції, тому він намагався застерегти сучасників від поступового здичавіння, духовного занепаду, здрібнення прагнень і мрій.

Ці гострі проблеми сучасності піднімає Хвильовий в одній з кращих своїх новел "Я (Романтика) ". Цей твір він присвятив аналізу основного протиріччя часу — протиріччя між гуманізмом і фанатизмом. Автор ставить героя повісті у гранично екстремальну ситуацію неминучого вибору: заради абстрактної ідеї революції вбити матір, ставши фанатиком-дегенератом, або залишитися людиною, особистістю, але тоді вже зрадити служінню "світлому майбутньому". Герой постійно перебуває у стані напружених роздумів, намаганні виправдати те, що не піддається виправданню. Твір має форму сповіді героя — оповіді від першої особи, що значно підсилює емоційне враження, дає читачеві змогу безпосередньо спостерігати боротьбу в свідомості героя двох протиріч — одвічного ідеалу синівської любові і фанатичного служіння абстрактній ідеї. У протиборстві між фанатиком і людиною-гуманістом перемагає перший.

Письменник боляче досліджує питання про ціну, перемоги, високу мету революції і негідні, злочинні засоби її досягнення, про грань, яку не можна безкарно переступити людині заради будь-якої найблагороднішої мети. Героя підтримує віра в майбутню "загірну комуну", але цю високу мету вже важко поєднати з потворною дійсністю, "воістину: це була дійсність, як зграя голодних вовків". З одного боку — затишна материнська хата, де завжди горить лампада перед образом Богоматері, де на нього чекає тепло, любов, прощення і ласка, а з іншого — революційний обов'язок, служіння найдорожчій ідеї. Герой чітко усвідомлює непримиренність цих двох ідеалів у власній душі: "Мислі різали мій мозок. Що я мушу робити? Невже я, солдат революції, схиблю в цей відповідальний момент? Невже я покину чати й ганебно зраджу комуну? " Свідомість героя розщеплена, його роздирають протиріччя. Перед його внутрішнім зором постійно виникає образ Марії, Богоматері, який символізує надію, материнське всепрощення і любов, саме на Марію схожа мати героя. "І мій неможливий біль, і моя незносна мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом", — говорить він. Однак герой-оповідач не здатний на бунт, не може відстояти себе як індивідуальність, незалежну особистість, і йому залишається тільки виконати волю системи — вбити матір, вбити в собі людину. Розстрілюючи матір, полум'яний комунар-чекіст знищує себе як особистість, стає гвинтиком і заручником невмолимої системи, яка вимагає зректися усього людського. Повсякчас розколене "я" героя здобуває цілісність ціною знищення кращої частини своєї душі. Після пострілу в материну скроню він перетворюється на дегенерата з низеньким лобом і приплюснутим носом.

Хвильовий був переконаним гуманістом, свято вірив у гармонійну світобудову майбутнього. Ці його мрії були жорстоко розтоптані дійсністю. Він пристрасно і рішуче стверджує неможливість виправдання негідних засобів високістю завдань. Уся література "розстріляного відродження", твори Хвильового,