Чого навчає повість "Ірій"( автор Володимир Дрозд) можно украинском и на русском

Поява повісті В. Дрозда свого часу викликала багато різнопланових відгуків. Одні схвально відгукнулись про повість, інші радили В. Дрозду: «Заховайте й нікому не показуйте, то буде вам гірше» . Чим пояснити таке ставлення до однієї з яскравіших химерних повістей нашої літератури? Можливо, тим, що тут немає чіткої меж і між реальним і казково-нереальяим світами, в яких паралельно існує голошиїй герой. Михайло Решето - мрійник із Па куля. Для нього є цілком нормальним по рятування корови Маньки; ту ж корову він повертає додому - жилу і лдорову, тільки трішечки схудлу, бо три дні поштою мандрувала. Цей сільський хлопчисько нічим не поступається пригодам барона Мюнхаузена, або Гулів ера Дж. Світа. Місце дії в повітрі - невига-дане. Там пройшло дитинство письменника.

Автор не намагається подати розлогу оповідь; він зосереджується на принципові «тут і тепер» . Особливості повітрі є те, що письменник, взявши за мету розкрити психологію головних героїв, не надає особливого значення описові зовнішності. За жанром - це химерна повість, однак автор наповнив її фантастичними елементами. Сцени польотів, яких дуже багато в «Ирії», більше не викривальні, а ностальгійного планую. Автор часто вдається до гіперболізації, яка є характерною для твору Ф. Рабе «Гаргантюа і Пантагрюель» . Особливо яскраво перебільшення виявляється в описі сцен, пов’язаних, із харчуванням: на весілля Михайлових тітки й дядька дядько Денис «перегородив ріку Стрижень, і коли води набігло багато, що й воша могла втопитися, привіз… сто сім возів густого червоного морсового концентрату на сахарині та скинув у річку» ; коли тітка Дора й мати Михайла після примирення плачуть, то міські вулиці заливаються потоками сліз; свиноматка, яка поросилася кожного місяця двісті сорока дев’ятьма поросятами.

У повіті багато фразеологізмів, які перекручуються Михайлом і набувають нового змісту: згадка про рака, який, коли свисне, за Михайлом прийде дядько й забере його в омріяний крій. Цікавим є те, що у повісті впродовж описуваних подій змінюється психологія героя. Зустрівшись віч-на-віч з містом він по-іншому ставиться до села. Якщо на початку твору Пакуль для Михайла - болото, з якого треба вирватися, а Ирій - щось недосяжне, високе, то пізніше юнак доходить думки: не Ирій - «країна твого майбутнього, а Пакуль чому? Та тому, що Пакуль - «це країна твого першого слова, першої любові, першої зненависті; Пакуль - це твір Ирій, що в нього ти до кінця днів своїх повертатимешся… Пакуль - це ти сам» . Цей епізод у повісті можна назвати ключовим. Де б людина не була, її завжди притягує до домівки, душа переповнюється спогадами. Згадайте Роксоляну Назару-ка. Вона не могла фізично повернутися до рідної землі, але думами була завжди там, українські співанки чула в Стамбулі.

Як і кожна химерна повість, «Ирій» за жанром складний і суперечливий твір. Це не вигадка про давно минулі часи, це твір з поглядом у сучасне. Треба все зважити, перш ніж рядки ляжуть на аркуші. Герой повісті з народу, він діда Тараса він дізнається про коріння родини. Воно сягає в часи козаччини. То чому ж у хлопця таке прізвище - Решето. Герой ніби соромиться свого прізвища й шукає йому заміну. Намагається творити псевдонім, наприклад, Стриженський за назвою річки Стрижень. Михайло змінює наголос у прізвище, переносячи його на другий склад і прибираючи закінчення «о» . Повість складається з розділів, у назвах яких автор використав метафори: «Зелена корова Манька» , «Вознесіння святого Кіндрата» і т. ін.