Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру.
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій — не своїй землі.
І не пом’яне батько з сином,
Не скаже синові: — Молись,
Молися, сину, за Вкраїну
Його замучили колись. —
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні...
Та неоднаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять.. .
Ох, не однаково мені.
----дата - 1847 год
А вот исчо такое

догадайся - шо это?
Такой книги Даль никогда не писал. В изданной в 1890 году биографии Даля сказано на стр. 14: "В 1849-1859 годах был управляющим удельной конторой в Нижнем Новгороде, а по выходе в отставку жил в Москве и занимался окончанием и изданием своего "Толкового словаря великорусского наречия". Это же название книги Даля сообщается в "Словаре Геннади", т. 1, стр.276.
То есть Даль писал словарь вовсе не языка, а НАРЕЧИЯ, так как называть крайне разноликие фино-славянские и тюрко-славянские говоры России "языком" было просто не научно.