Согласны ли вы защищать полевые цветы от уничтожения бездумными обдирателями природы?

Зворушливі,
беззахисні створіння, Уникнути
біди вони не в змозі –Назавжди
закріпачені корінням, Стоять,
буває, й просто при дорозі.До
рук, до ніг, нам горнуться до серця, Не
щоб забрать тепло, а щоб зігріти, Зелених лук довірливі озерцяКраси
неперевершеної – квіти. Хіба
вже зрадите німу надію, Їх
зірвете з нікчемної зловтіхи? Загиблий
квіт зів’яне й почорніє,Впаде
до ніг тугим жмуточком лиха. Збідніє
світ наш світлою красою, Зубόжіє
і вірою поволі,Зрадіє
тітка з гострою косою... Тож не зривайте квітів в
Дикім полі.