Мовно-стилістичний аналіз тексту

Гарна вимова але тебе тут мало хто зрозуміе -в своїй більшості розмовляють ціею скотською мовою.

На мою думку, в мовно- стилістичний аналіз тексту входить його розбір з боку стилістики, тобто, яким стилем написаний текст, яка головна тема, чи є фразеологізми, епітети, порівняння... Ну приблизно в такому роді))))))

Виконайте стилістичний аналіз поданого тексту за схемою.
Схема повного лексико-стилістичного аналізу тексту
1. Виразне читання тексту.
2. Стиль та підстиль.
3. Лінгвістичний коментар (словникове пояснення незрозумілих, маловживаних, застарілих, спеціальних слів і висловів, граматичних явищ та ін.).
4. Характеристика лексики з погляду сфер уживання (загальновживана, спеціальна), активності / пасивності. Визначення ролі цих лексичних засобів у тексті.
5. Стилістично нейтральна і стилістично забарвлена лексика. Її роль у тексті.
6. Стилістичні функції та прийоми введення у текст синонімів, антонімів, омонімів, паронімів.
7. Особливості функціонування багатозначних слів.
8. Роль запозичених слів.
9. Значення лексичних засобів для вираження теми та ідеї твору.
Після похмурої темної ночі, в котру не переставав хлюскати лапастий дощ, розливаючи великі річки-озера по землі, починало світати. Крайнебо жевріло рожевим огнем; горіло і миготіло ясним полум’ям. Серед того зарева стовпом стояла кривава попруга і переписувала його надвоє.
Повітря ні ворухнеться: стоїть і мліє; усюди тихо, німо, – здається, немов
світ, затаївши в собі дух, дожида чогось… Але ось пройшла хвилина … друга… З-за землі, на кривавій попрузі неба скочила невеличка іскорка; довга променяста стяга протяглася від неї над землею; далі викотивсь серп огненного кільця – і пучок світу поливсь, розливаючись по горах, лісах, по високих будівлях. Далі все більше та все більше випливав з-за землі широкий серп, мов хто невідомий підсував з того боку гаряче іскристе коло. Ось і все воно випливало – чисте та ясне, граючи своїм світом, застрибали його променясті голки по землі; заграли ясні іскорки по росі; розстилались лягали різні кольори по воді. Світ зрадів, празникуючи своє величне свято. Синє, глибоке небо розгортало своє безкрає поле, немов казало: котись по мені куди хоч і як хоч, – я буду розстилатись, розрівнюватись перед тобою, щоб не було тобі ні впину, ні перегороди! І справді, на йому не було ні плямочки, ні смужечки – чисте, високе, глибоке! На другому кінці стояв тільки місяць, – блідий, похмурий; мов старий лисий злодюга, він тупцювавсь на одному місці, боязко блимаючи своїми темними плямами на сонячне ясне обличчя, і дедалі все бліднів та зникав, мов розтавав від гарячого лизання довгих променястих язиків…
П. Мирний