мне нужно худлжественое описание про вербу по украински)

Про вербу написано чимало: їй, «гнучкій та тонкоталій» , присвячені прислів'я й приказки, пісні та вірші. Хто з нас не пам'ятає відомої української пісні «В кінці греблі шумлять верби, що я насадила» ?
З особливим пієтетом і шаною опоетизував разом з калиною і тополею вербу Тарас Шевченко:
«А калина з ялиною та гнучкою лозою,
Мов дівчаточка, із гаю,
Виходжаючи, співають» .
Чи таке: «Люди гнуться, як ті лози, Куди вітер віє...»
Вже в наш час відомі слова Василя Симоненка, що стали улюбленою піснею, також присвячені їй, лозі:
"І якщо впадеш на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі,
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть".
Чим, власне, прислужилася верба, що ЇЇ так шанобливо оспівано в красному письменстві і фольклорі? Звичайно ж, не лише за тонкий гнучкий стан. Тут інші, значно предметніші ознаки, якими заслужило шану в народі це дерево. Не випадково у піснях ідеться про звичай висаджувати верби на городі та в кінці греблі. Навіть важко уявити традиційне українське село без верби над водою. Вербником обсаджували дороги й городи, греблі та ставки, піщані пагорби і береги річок, левади чи видолинки, верболозом густо заліснювались плавні та болота.
З верби здавна виготовляли нацiональнi музичнi iнструменти: кобзи, бандури. Також робили з неї меблi, ложки, човни.
Саме вербові гілочки використовували для розшукування під землею води.
Улюблена рослина-символ у росiян - береза, у канадцiв - клен, а в українцiв символами є верба i калина. Недарма кажуть: без верби та калини нема України.
Вербу шанували завжди, гілочки верби, освячені в останню неділю перед Великоднем — Вербну, вважаються магічними.

художній опис верби
через яндекс или через гогул ( твори)