Какой ваш любимый стих на украинском языке? На любую тему, дружбу, любовь, природу и т. д

вообще-то любимый - под настроение. сегодня один, а завтра другой. а хороших много, например:

Небеса прозорі,
мов глибінь ріки.
падають мов зорі,
з явора листки.

і у полі нитка
звонить мов струна,
зажурилась квітка,
чує сніг вона.

Кошлатий хрущ - на духмяний плющ,
Чорногуз, мерщiй, в очерет.
А козацька дочка з молодиком втiка.
А куди - хай бiс розбере.. .

Тож вперед за козацьким тризубом рушай
Хай нам вiтер роздмуха вiтрил,
Щоб дивилися очi сумнi в небокрай.
В пламенiючий вiднокiл.. .

Так ходiмо удвох, хай мiлу Бог
В пекло чи на райськи жнiва.
Так повинен усяк обирати свой шлях -
Хто у лiс, а хто по дрова!

Тож вперед за козацьким тризубом крокуй
Вже пала на сходi зоря
Тiлькi чуть звiдусиль в нiжнiм гуркотi хвиль
Дивовiжний спiв Кобзаря.

Тож вперед за козацьким тризубом стрибай
До спекотних пiвденних краiв.
Де реве непогiдь наче п'яна кума
Океаньский вгамовує гнiв!

Один любимый назвать не могу. Очень люблю стихи Леси Украинки.

Их у меня много. Все не поместятся в ответ. Несколько:

Николай Винграновский



ТАНГО — 1945

Винова дама, — а гора Хомок, —
Винові крила темінь розпустила,
І запросив голубку голубок
Потанцювати танго любомиле.

Вечірнє танго, танго на Хомку, —
Ти обіймаєш білими руками, —
Поклав щоку я на твою щоку —
Невже щось може бути поміж нами? .

Пробач мені, що, може, невпопад
Моя нога з твоєю йде у танго —
Чотири роки грів я автомат,
Чотири роки йшла нога за танком.

Твій чорний локон вітер причесав,
Але не це мене в тобі туманить…
Я в хромових чоботях й при часах —
Невже тебе оце в мені лиш манить?

Любов — солома, і сірник не згас,
Одна хвилина і — пожежа в грудях…
Я завтра їду в шахти на Донбас,
Але, повір, тебе я не забуду.

Моя ви дамо на горі Хомок,
Де тільки не носило й не ходило,
Ми — ви і я — голубка й голубок
Удвох танцюють танго любомиле.

Майк Йогансен



Я ЗНАЮ: Я ЗАГИНУ.. .
У дахів іржавім колоссю
Никає місяць кривавий,
Удосвіта серп укосить
Молоду зів'ялу отаву.

Яке ще сонце глибоке.
Як виють собаки на місто
Гей кликом тисяч і тисяч!

Я знаю: загину високий,
В повітрі чистім і синім.
Мене над містом повісять:
Зорі досвітній в око,
В холодне око дивитись.

ЛЕЖАТЬ, ЛЕЖАТЬ СНІГИ.. .

І
Лежать, лежать сніги,
пливуть ліси у крайню
Раїну, де над вітром —
дальня путь.
І гаснуть голоси
граків, і вечір витре
З усесвіту історію снігів.

ІІ

З яруги викотивсь багряний ґалаґан
І цапки став над падлими полями.
Подобень місяця. Туман
Топив в затонах пам'ять. Рами
Небес розчахли. Зорі забрели в нігич,
у чорний чад,
І, звівши вгору темні руки, навзнаки, назад
Упала ніч.

ІІІ

І все ж лежать, лежать сніги,
Пливуть ліси у крайню
Раїну, де над вітром вольна путь,
Де гори з гір
Родяться, де у дальній
Похід веде вода і не дає заснуть:
Доводить, що у день веде, у виноград,
Цілує листя, спорить і свариться,
Верзе, що встане,
Устає
І падає назад.. .

Немов ізроду не було снігів,
Немов весна в вагоні, і рука
Дівоча ніжна на вустах присниться,
Й чабан, що десь увечері гукав,
Перетворивсь на теплу й сонну птицю.

ОСЬ ІДУ ПО РЕЙЦІ...
Ось іду по рейці і хитаюсь,
Чи дійду до краю, чи впаду,
Ліс ліворуч, мов зелений заєць,
Задивився на мою ходу.

Десь далеко одинокий коник
Пісню травам і лісам згадав:
Наче гасне дерев'яний дзвоник,
Наче спить і падає вода.

Скільки днів любилося з ночами,
Розтавало вранці у вікні,
Скільки птиць летіло над полями,
Не верталося до мене уві сні.
Я іду по рейці і хитаюсь,
Чи дійду до віку, чи впаду.
Ліс спинивсь. Ліс, мов зелений заєць,
Задивився на мою ходу.

Дмитро ПАВЛИЧКО

* * *
Моя любове, ти як Бог, –
Я вже не вірю, що ти є.
У безлічі земних тривог
Згубилося ім’я твоє.

Та я належу ще тобі,
Хоч сам від себе це таю,
Хоч не в молитві, а в клятьбі
Я силу згадую твою.

Жорстоко в правоті своїй
Невірство не суди моє.
З’явись, благослови, зігрій,
Якщо ти є, якщо ти є!