Какой стих, на украинском языке, вас очень задел?)

Меня тоже Лина Костенко "задевает" сильнее всего. И именно этот стих если прочитать выразительно, с паузами, с нужными интонациями, и в последние слова вложить максимум энергии, призыва, добавить в голос искреннего чувства, того, о котором Блок сказал "Храню я к людям на безлюдье неразделённую любовь" - то слушатели будут сидеть не дыша, это гарантировано ;)

МІЖ ІНШИМ

Коли я буду навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною
ні з теоріями, ні з практиками.
і боліла в мене іронія
всіма ліктиками й галактиками.
І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
— Люди, будьте взаємно ввічливі! —
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
— Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!

над ганком-дым баранком и чаромуха цвэтэ...

Коли тебе я ніжно покохала,

То цілий світ для мене розквітав,

Тобі я своє серце дарувала

А ти його жорстоко розтоптав

З тобою ми частенько спілкувались

Як друзі,

Але ти не помічав,

Що серце і душа до тебе рвались,

Про почуття мої зовсім не знав

Моя душа немов свіча палала

Й коли була з тобою поруч я

Усі слова миттєво забувала

І шепотіла лиш твоє ім. `я

Твій погляд неземною глибиною

Манив мене до себе повсякчас

Не знала я, що коїться зі мною,

Та це для мене був чарівний час

Пройшли роки.

Нас розвели дороги.

У кожного тепер своє буття

Мене забув ти, але я не можу

Тебе забути, викинуть з життя

Твій голос завжди в серці моїм линув

І образ твій зі мною поруч йшов,

Та як жорстоко ти мене відкинув,

То наче ніж крізь серденко пройшов

Знайшов собі ти дівчину й щасливий

Тебе забути намагаюсь я,

Та у душі характер незрадливий –

Вона шепоче знов твоє ім. `я

І моє серце все ще пам`ятає

Твій погляд наче небо голубе

І я не знаю чи ще покохаю

Когось так, як кохала я тебе

Для тебе ці слова мої байдужі

І не збентежать серденько твоє

Та як іще, скажи мені, мій друже,

Тобі відкрию почуття своє.

Добрий ранок, моя одинокосте!
Холод холоду. Тиша тиш.
Циклопічною одинокістю
Небо дивиться на Париж.
Моя муко, ти ходиш по грані!
Вчора був я король королів.
А сьогодні попіл згорання
Осідає на жар кольорів.
Мертві барви.
О руки-митарі!
На мольбертах розп‘ятий світ.
Я – надгроб‘я на цьому цвинтарі.
Кипариси горять в небозвід.
Небо глухо набрязкло грозою.
Вигинаються пензлів хорти.
Чорним струсом палеозою
переламано горам хребти.
Струменіє моє склепіння.
Я пастух. Я дерева пасу.
В кишенях дня,
Залатаних терпінням,
Я кулаки до смерті донесу.
Самовитий – несамовитий –
Не Сезан – не Гоген – не Мане –
Але що ж я можу зробити,
Як в мені багато мене? !
Він божевільний, кажуть. Божевільний!
Що ж, може бути. Він – це значить я.
Боже – вільний…
Боже, я – вільний!
На добраніч, Свободо моя!

Мне нравятся стихи, на которые положены песни группы "Океан Эльзы" (извините, с украинской транскрипцией плохо знакома).

Василь СИМОНЕНКО

* * *

Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

16.XI.1962