Дайте твір Марії Оранти будь-ласка! 11

http://tvori.com.ua/osmislennya-u-poemi-i-dracha-chornobilska-madonna/

А моє покоління в 1986 році тільки переступило поріг школи. Пройшло багато років. А хлопців, які зробили крок до подвигу, немає. Не відали вони ще тоді, що вогонь був не найстрашнішим ворогом. Той, інший, невідомий, був підступніший - радіація. А може, не тільки радіація, а й убогість душ наших. Не навчили, не вберегли, повірили без оглядки науковому прогресу. Ми звикли, що коли народ здатен «розв’язувати питання величезної технічної складності, що їх до Чорнобиля ніхто ніколи у світі не розв’язував», а якщо я замість Чорнобиля напишу Диканівка, то що зміниться? Чому такі розгнівані сили вибирають саме мою країну, що вони хотіли так страшно сказати цьому нинішньому віку, від чого хотіли усіх нас застерегти? І хоч у людей є очі - але вони можуть не бачити. Розкрити очі, розбудити серце - таке завдання поеми І. Драча «Чорнобильська мадонна». Бо саме мати, народжуючи дитину, народжує народ, майбутнє.
Українська мадонна! Яка ти? Поет хоче змалювати тебе такою, як малювали «богове мистецтво протягом тисячоліть - від Рубльова до Лео-нардо да Вінчі, від Вишгородської Мадонни і до Сікстинської, від Марії Оранти і до Атомної Японки…» Цей образ - не бутафорія, не прикраса у канві сюжету. Зболено розмірковує митець, і на аркушах з’являються гіркі, пекучі слова. Із них він творить свою поему, думки тісно зв’язуються з конкретними подіями, переплітаються і створюють образ «святої сили всіх святих» - образ української жінки - Чорнобильської Мадонни: Ти намагався писати про Неї - Вона пише тобою, Як недолугою ручкою, нікчемним пером, як олівцем Хапливим і ошалілим, покручем-олівцем… Ти намагався її змалювати - вона вмочила тебе в сльози і пекло, в кров і жахіття: фарби такі ти подужаєш? Розпачу вистачить? Віри достане? А безнадії? А проституйованого лахміття достатку? А розпачу з того, як ти колег своїх-вішальників збивав мовчанням своїм? Уже з перших рядків поеми відчуваєш, що душа поета «впіймала» образ Мадонни на тлі атомної епохи. Він підбирає такі точні слова, що, здається, тільки вони здатні донести в собі суть думки:
•Я заздрю всім, у кого є слова.
•Немає в мене слів. Розстріляли до слова.
•Мовчання тяжко душу залива.
•Ославленість - дурна і випадкова. …
•Я випалив до чорноти жури
•Свою прокляту одчайдушну душу
•І жестами, німий, возговорив…
•Хай жестами. Але сказати мушу.
Один із центральних образів у світовій поезії - образ жінки. Іван Драч послідовно розвиває традицію нашої літератури, зокрема традицію шевченківську. Усвоїх творах поет не раз звертався до теми сучасної жіночої долі (вірш «Прання», «Балада про дядька Гордія», «Троє яблук циганок», «Балада про бляху» та інші), і завжди образ жінки у його творчості багатоликий і ніколи не скращений. Правда, у кожному конкретному випадку поет знайомився з життям конкретної героїні. У своїй скорботній пісні поет створив образ-узагальнення, образ-сим-вол. Тут було що узагальнювати. І розповідь солдата з будівельного батальйону, й осмислення літературних сюжетів на тему Чорнобиля, і роздуми під час відкритого чорнобильського суду в закритій зоні, і сучасні проблеми з «трагедіями фізиків-ліриків…» Це саме ті центри, з яких складається твір. Саме з них тягнуться, перегукуючись, лінії драматичних, етичних, екологічних, соціальних, ліричних та інших подій, в яких так чи інакше відкривається образ Матері. Згадаймо назви розділів з їхніми героїнями: «Солдатська мадонна», «Трактористка», «Хрещатицька мадонна», «Скіфська мадонна», «Баба в целофані - наша мати», «Невмируща мати»… У кожній іпостасі мати проживає свою велику драму, драму реального життя.
Після «проклятого року» в Чорнобильській зоні солдати вирізують і «хоронять» ліс. Щоранку виходячи на роботу, на піску вони бачать слід босої жіночої ноги. Генерал думає, що це сліди його матері, яка тричі тікала від сина з міста в село. Та Іван Драч пропонує нам свою версію:
•Бігли босі сліди,
•А пісок тільки спалено вився,
•Шепотів,