Довгi вуси й трохи посивiлий оселедець скрашали обличчя ознаками досвiду й спокою, а срiбна булава, що блищала у його дужiй руцi, нагадувала всiм про велику владу запорозького кошового отамана.. .
Оселедець, що не кажіть, не просто атрибуті не середньовічна мода - це ознака відмінності, певного статусу.
інший варіант - Коса на голові - то знак, що воїн знаходиться у стані священної війни і готовий у будь-яку хвилину вмерти за свою землю і рід. Чуб (оселедець) це не тюркська і не типова слов’янсько-норманська фризура, адже варяги голову не брили і навіть заплітали косички, а якщо китайці і японці тюрки (вони теж брили голову) - то я всевишній месія буда-алах-ярило .Але у деяких норманів теж були чуби! Але в яких норманів? Звичайно в тих, що спілкувалися з слов'янами. На голові у норманів така зачіска була ознакою знаті - ярлів. Нормани, які завоювали Англію мали виголені голови та широкий чуб спереду. Така зачіска була розповсюджена серед кельтів. Останні вважали довгі пасмі волосся, як ознаку божественності. У IX ст. , за династії Каролінгів, франкські воїни носили зачіску, що нагадувала український чуб-оселедець.
Питалися козака: "Що то за причина,
Що в вас гола голова, А зверху чуприна ?"
"А причина то така: Як на війні згину
— Мене ангел понесе
В небо за чуприну".
Чуби також носили древні германці - готи (остготи) , які жили в степах України, тому ця зачіска була поширена серед скандинавів і українців. Слов’янська язичницька ідолографія практично не знає довгобородих богів і зовсім не знає довговолосих. Праукраїнські племена зображали своїх ідолів з вусами, але без борід (Перун, у якого „вус злат”). На мініатюрах Радзивіллівської літописі у Перуна усів не видно, як і бороди. Зате виразно помітний чуб-оселедець, зовсім по-запорозькі спадаючий до лівого вуха. Історики твердять що, Руси (скандинави) Київської Руси–України IX-XI ст. голили бороди і голови. Дотримуючись княжої військової традиції, запорожці, так само як і військо вікінга Святослава, голили голову і бороду, залишаючи вуса і чуб. Треба тут сказати, що в середньовічній Європі християнська церква виступала проти звичаю “вирощувати на обличчі щетину”. Козьма Празький, описуючи знатного чеха доби Болеслава Грізного, відзначає подвійний чуб на його голеній голові.
„Велика хроніка”, описуючи останнього представника родової знаті на польський престол – Котишко, каже, що його голова була голою, за винятком одного жмутка волосся на маківці – повна аналогія зі Святославом. Схожа зачіска у князя Вацлава на мініатюрах Вольфенбюттельської рукописі. Спорідненні слов’янам балтійці теж не були схильні відпускати волосся і бороди. На середньовічних зображеннях прусів бачимо голені бороди, довгі вуса і коротко підстрижені волосся (іноді розпізнаються чуби) . В іконографічної традиції Литви зображення Ягелло (Ягайло) дуже походить на князя Святослава. Такій же був і загальний вигляд литовської шляхти того часу.
На острові Мальта в каплиці Арагона є цікавий надгробок Великого магістра Мальтійських лицарів Ніколо Котонера, виконаний скульптором Доменіко Гвіді (1628—1701). Один з атлантів, що підтримує цей надгробок, схожий на запорожця, котрий розриває пута. Мистецтвознавці сходяться на думці, що це зображення литовського князя Радивила (дивись малюнок) , що був гребцем на галері у турецькому полоні, і якого пізніше визволили мальтійські лицарі.
Позбавити чуприни козака вважалося найбільшою ганьбою. Про надзвичайно високий статус цієї зачіски у запорожців свідчить і суворо регламентований спосіб носіння чуприни, закрученої саме за ліве вухо. Чуприну неодмінно носили за лівим вухом, як усі відзнаки і нагороди, — пояснював колишній запорожець Антін Головатий великому князеві Костянтину Павловичу, — шаблю, шпагу, ордени та ін. носять зліва, то й чуприну, як знак завзятого і відважного козака, слід також носити зліва".
