Если кто знает, что такое "Тимчасовий реєстраційний талон", зачем он нужен, и что он дает.

Тепер подивимось на тимчасовий реєстраційний талон. П. 15 (абзац 3) Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених Постановою КМУ №1388 від 07.09.1998 р., вказує: “Якщо власник транспортного засобу передав в установленому порядку право користування і (або) розпорядження ним іншій фізичній чи юридичній особі, їм видається підрозділами ДАІ тимчасовий реєстраційний талон на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження.... ”. І тут є перший вихід для тих, хто доводить непотрібність талону! Прочитаємо ч. 1 ст. 247 ЦК України: “Термін дії довіреності встановлюється в довіреності. Якщо термін дії не встановлено (!!!), вона зберігає силу до закінчення її дії”. Дайте відповідь: як можна видати і вимагати тимчасовий документ на підставі дії постійного (безтермінового)? Тим більше, зі змісту Правил видно, що розуміється визначений період часу. Далі зустрічаємо ще одне непорозуміння. Правила дорожнього руху вимагають тимчасовий талон у випадку відсутності власника, а Правила реєстрації – у випадку передачі прав на той же транспортний засіб. Але ми казали, що водій – представник власника, який має всі його повноваження і для юридичних дій він і виступає власником. Знову плутанина. Ідемо далі. Тимчасовий талон має назву “реєстраційний”, тобто за його допомогою держава (ДАІ) проводить реєстрацію угоди, яка оформлена довіреністю. Ч. 1 ст. 210 ЦК України прямо вказується: Угода підлягає реєстрації лише у випадках, встановлених законом... ”. Закон “Про дорожній рух” та інші закони з цього питання цю проблему не розглядають взагалі. Навіть з цього можна зробити висновок, що тимчасовий реєстраційний талон не є обов'язковим за умови наявності довіреності.
Продовжимо аналіз, звернемось до Кодексу України про адміністративні правопорушення і поюачимо ще один казус. Ст. 126 кодексу викладена в новій редакції. Процитуємо ч. 1: “Керування транспортними засобами водіями, які не мають при собі або не передали для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, талона до нього, реєстраційних та інших документів, що підтверджують право користування чи розпорядження транспортним засобом, а у випадках, передбачених законодавством, належно оформленого дорожнього (маршрутного) листа або документів на вантаж, що перевозиться, ліцензійної картки та транспортний засіб, а так само поліса (договору) обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифікату “Зелена картка”), – тягне за собою накладення штрафу від двадцяти п'яти до п'ятидесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян”. В цій нормі відсутня відповідальність за відсутність документів, які посвідчують право володіння транспортним засобом. Але згадаємо, що ми застосували аналогію закону. Без неї адміністративна відповідальність наступає лише за користування та розпорядження транспортним засобом і аж ніяк не за володіння без документів. Є про що подумати.
Наприкінці звернемось до нормативно-правового акту, до якого, за його рангом, потрібно було звернутись на самому початку – до Конституції України, яка є законом прямої дії. Ст. 8 Конституції України, яка є законом прямої дії. Ст. 8 Конституції України встановлює переважну дію закону при наявності протиріч, а ст. 19 – право діяти тільки в межах, способом і у порядку, встановлених законом (а не підзаконними актами) для посадових осіб органів державної влади, і можливість зобов'язування громадянина до скоєння якихось дій тільки на підставі закону