Спогади

Мальвина Шинкарчук
Закоханий, настільки виплеканий мною,
Що навіть соромно зробити боляче тобі.
Щоразу згадую наш рай... Тоді зимою,
Коли засніжені любові метелі
Розвіювали смуток надосінній -
Прощальний смуток і розлуки сірий дим,
Коли у серці морок тихо сіяв
Слова прощання... Та, передусім,
Слова, які так боляче забути...
Але пройшла засмучена пора,
Ми засвітилися у розмаїтті зір,
Немов засніжена від радості зима,
Яка нас вчила жити і любити,
Яка дісталася у подарунок нам,
Не знаючи від кого і для чого.
І пробудивши спрагу до життя
Дала відчути поклик до святого
І до бажання жити на Землі,
Хоча жили й до цього, але вбого,
Не бачачи і не цінуючи нічого.
Лише з розлуки вийшовши, мов з тьми,
Ми зрозуміли, що кохаєм, бо живі