Срочно! парадоксы лилипутии в тексте "Мандри Гуллівера"!Твір!!!

Никаких парадоксов там нет. Это политическая сатира.

Головний герой цієї повісті — Гуллівер. Він народився в сім'ї небагатого вельможі, що мав маєток у Нотгінгемпширі. На чотирнадцятому році його віддали до коледжу в Кембріджі. Але у батька не стало коштів тримати його там довше, ніж три роки.

Потім Гуллівер провчився чотири роки у видатного лондонського хірурга містера Бетса і став лікарем. Гроші, які надсилав йому батько, він витрачав на книги з мореплавства та пов'язаних із ним галузей математики, бо мріяв стати мандрівником. Згодом Лемюель два роки і сім місяців вивчав природознавство у Лейденському університеті в Голландії.

За рекомендацією містера Бетса, Гуллівер найнявся лікарем на корабель "Ластівка" і проплавав на ньому три з половиною роки, побувавши у країнах Східного Середземномор'я.

Ліліпути - зустрінуті Гулливером в першу його подорож людські істоти не більше шести дюймів зростанням. Виявившись полоненим Л., Гулливер вивчає їх мову, звичаї, устої, державний устрій. Завдяки своєму велетенському зростанню він бачить те, що усе, що відбувається в королівстві як на долоні. Імператор Л., в якому упізнають англійського короля Георга I, із задоволенням роздає державні посади, обсипає милостями найспритніших і послужливих придворних, випробовує особливу пристрасть до військових парадів.

Атмосфера сервилизма при його дворі викликає прямі асоціації з Англією епохи Свифта. Спокій в країні Л. порушений розбратами партій высококаблучников і низкокаблучников (торі і віги), що ворогують між собою. Іншим злом в житті Л. є загроза нашестя могутнього зовнішнього ворога з сусідньої імперії Блефуску. Привід для війни - суперечка про те, як розбивати яйце : з тупого або гострого кінця. Ворожнеча між тупоконечниками і гострокінечниками - алегоричне зображення боротьби між католиками і протестантами.

Гуллівер з добротою та повагою ставився до інших. Він чемно поводився, коли був у полоні заслужив цим прихильність імператора Ліліпутії і симпатію більшості його підданих, хоч і міг би звільнитися та знищити цю державу і її маленьких людей.

Крім того, він погодився на всі умови звільнення, незважаючи на те, що деякі з них були не такі, як йому здавалося, почесні. Гуллівер запобіг нападу на Ліліпутію ворожої держави Блефуску.

Автор повісті зауважує, що Гуллівер мав добре виховання. І це підтверджується його мовою, розумною та культурною.

Частина вельмож та міністрів Ліліпутії прихильно ставилася до Гуллівера, і коли обговорювався акт обвинувачення, вони не виступали проти Гуллівера. Тим часом Флімнап та Бол голам, вороги Гуллівера, що прагнули його знищиш, у спілці з деякими чиновниками обвинуватили його у державній зраді.
Дж. Свіфт показав Гуллівера як гідну людину. Порівнюючи його з ліліпутами, автор висміював претензії на світове панування англійських монархів, їхніх міністрів та царедворців, несправедливість суспільного життя у всій Європі.